Звичаї та обряди Слобожан

Звичаї та обряди Слобожан кінець XIX

У сучасному суспільстві дуже важливе питання відтворення розумового потенціалу нації. Розвиток нашого суспільства прискорює та просуває розвиток науки, техніки.

Тема даної наукової роботи — «Звичаї та обряди Слобожан в кінці XIX початок XX століття.»

На етапі відродження Української нації поширився інтерес до подій які відбувались в минулі часи на території України.

Автор роздивляється події які відбувалися на Слобожанщині в кінці XIX початок XX століття. Зокрема це вищеназвана тема.

Мета роботи полягає в тому, щоб розповісти про особливості свята обрядів Слобожан в селянській та робітничій сім’ї на визначеному етапи часу.

Актуальність даної теми полягає в тому . що на сьогоднішній день дуже багато людей прагнуть знати історію своїх пращурів.

Вони прагнуть вдосконалюватися, знати більше. Ця тема займає не останнє місце серед гем, які користуються особливим попитом у певному колі людей.

На сучасному етапі є дуже багато загальної та спеціальної літератури, яку автор використовує у своїй науковій роботі.

Таким чином джерелознавча база цілком достатня для вивчення різноманітних питань даної теми.

Українська вишивка як відображення національного світогляду

Наша держава зазнала багато втрат і горя, але здобувши незалежність з кожним днем вона прогресує і дає поштовх українцям свободу для саморозвитку і вдосконалення. Звіт вже зовсім не такий як сто років тому, але традиції зберігаються і, навіть,відновлюються.

У моїй роботі я звернулась до одного з найбільш поширених і улюблених в Україні Різновидів народної творчості — вишивці. Спонукнуло до розкриття цієї теми саме Розповіді моєї бабусі Потіхенської Валентини Павлівни.

Моя робота присвячена тим, кому подобається ручні вироби та майстерська новітність. І сучасну, і традиційну українську оселю важко уявити без вишитих виробів. Наприклад (частіше) у західних областях України досі тчуть і вишивають рушники. В залежності від традицій майстринь, кожний узор та символ має власне тлумачення початку XX століття.

Рушник, ніби головна одиниця культурної спадщини наших предків, зазнав не аби якого впливу з боку влади та традицій національностей, що мешкали на території України.

Саме через це вирізняються орнаменти рушників, матеріали, обряди рушників,  основним орнаментом все ж таки залишається дерево життя, головним матеріалом — тканина, а обрядом — подача хліба-солі дорогим гостям.

Широким є різноманіття вишивальних технік: від хрестика до гладі, від лиштви до виколювання. Але справа не в тому, як саме виконувались вишивки, а в тому з яким почуттям вони зроблені. Все залежить не тільки від майстерності людини, а й від максимального виявлення своєї фантазії, працьовитості. Узорів в Україні понад сто — найпростіших до складних, які потребують увагу і терпіння майстрині.

В Україні вишивати вміли скрізь. З покоління в покоління передавалися навички і секрети вишивання. Для вишивання не потрібно було складних пристосувань а особливих умов праці. Вишивали у вільний час, частіше за все взимку — довгими холодними вечорами, співаючи й тихо шепочучи.

У народному мистецтві існувало чимало технік і засобів фарбування ниток природними барвниками. Вишитий узор набував особливого сенсу і мав магічний зміст. Але з швидким плином часу промайнула потреба, і зараз узор виконує суто декоративний елемент для прикрашання виробів.

Сучасна вишивка виявляє глибокий зв’язок з старими традиціями вишивання, зберігаючи свій духовний сенс. Вишивання добре демонструє те, що народне мистецтво — велика загально мистецька цінність нашої країни, надбання культури.

Основним моїм натхненням стала розповідь моєї бабусі, яку я поклала у свою роботу. В дивовижні історії про лікування рушником можуть вразити, а методи вишивання — втягти тебе у подорож дійсного мистецтва.

На мою думку, вишивка завжди символізувала українську націю та українські звичаї, бо саме Україна повна різнобарв’ям ремесел.

Моя робота, безумовно, торкається етнографії нашої Батьківщини. Чому я обрала цю тему? На мою думку, це найдоступніша тема, бо так легко зрозуміти її можна. Чому? Просто майже усі бачили як матуся, а частіше бабуся, брала вишивання довгими зимовими вечорами і кожен міх ознайомитися з цим майстерством.

Тому, головне зберігати у своєму серці національні традиції, і тоді ми зможемо повноцінно відчувати гордість за нашу державу, і патріотично вболівати за наші досягненім.