Життя після смерті

Життя після смерті

Життя і смерть — вічні теми духовної культури людства у всіх її підрозділах. Навряд чи найдеться людина, яка рано чи пізно не замислювалася про сенс свого існування, смерті і досягнення безсмертя.

Тема «життя після смерті» не втрачає своєї актуальності й сьогодні.

Віра у загробне життя завжди була властива усім релігійним напрямкам.

По суті справи мова йде про тріаду: життя — смерть — безсмертя, оскільки всі духовні системи людства виходили із ідеї протилежної єдності цих феноменів. За невеликими виключеннями у всіх часів і народів висловлювались про життя достатньо негативно, «життя — страждання» (Будда, Шопенгауер та інші); «життя — сон» (Платон, Паскаль); «життя — безодня зла» (Древній Єгипет); «життя — боротьба і скитання по чужині» (Марк Аврелій); «усе людське життя глибоко занурене у неправду» (Фрідріх Ніцше) тощо.

Життя кожної людини драматичне і трагічне: як би успішно воно не склалось, яким би не було довгим — кінець його неминучий. Грецький мудрець Епікур говорив так: «Привчай себе до думки, що смерть не має до нас жодного відношення. Коли ми існуємо, смерть ще не присутня, а коли смерть присутня, тоді ми не існуємо»…

Християнське поняття про сенс життя, смерті і безсмертя виходе із біблійного писання «День смерті краще від дня народження» та «Людина, що від жінки народжена, коротко денна та повна печалями: вона виходить, як квітка — й зів’яне, і втікає, мов тінь, — і не зостається. Як помре чоловік, то чи він оживе?» і Боголюбська сутність християнства проявляється у тому, що безсмертя особистості як цілісної істоти є тільки через воскресіння. Шлях до нього відчинений вичерпною жертвою Ісуса Христа через хрест і воскресіння.

Воскресіння Христа було добре відомою подією. Апостол Павло закликав людей переконатися в його дійсності від очевидців, і ніхто не міг заперечити йому.

Євангеліст Лука так визначив істину християнського підходу до життя і смерті «Бог не є Бог мертвих, він Бог живих. Бо у Нього всі живі». Християнство категорично засуджує самогубство, так як людина не належить собі, його життя і смерть «в волі Божій».

Пекло, як і Рай. — буквальне і дуже реальне місце. Це місце, де неправедні відчують вічний божий гнів. Вони переживатимуть емоційні, психологічні і фізичні муки, страждаючи від досади, розчарування та безчестя

Ісус сказав «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, буде жити. ! кожний, хто живе й вірить у Мене, — не помре повік ..».

На відміну від християнства, земне життя в ісламі розцінюється набагато значиміше в останній день все буде знищено, а померлі воскреснуть та предстануть перед Аллахом для заключного суду. Розруха всього всесвіту в день Справедливого суду маг на увазі творіння абсолютно нового світу. Про кожну людину буде представлений «запис» справ та задумів, навіть самих тайних і буде винесений відповідний вирок. Таким чином, восторжествуй принцип верховності законів моралі і розуму над фізичними закономірностями.

Відношення до «життя після смерті» в буддизмі значно відрізняється від християнського і мусульманського. Сам Буда відмовлявся відповідати на запитання: «Чи Безсмертний той, хто пізнав істину, та чи смертний він?», а також: чи може той, хто пізнав істину бути смертним і безсмертним одночасно? У сутності, визначається тільки один вид «дивного безсмертя» — нірвана, як втілення Сверхбуття, Абсолютного Початку, не маючого атрибутів.

Буддизм не став спростовувати розвинуте брахманізмом вчення про перевтілення душ. віру у те, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді нової живої істоти.

Однак буддизм вніс у вчення брахманизма істотні зміни. У питанні загробного житія саме буддизм є найтолерантнішою релігією, у тому плані, що замість християнського та мусульманського раю є стан нірвани.

Смерть і потенційне безсмертя — сама сильна приманка для філософського розуму, так як всі наші життєві справи повинні так чи інакше, дорівнюватися до вічного. Людина приречена на роздуми про життя і смерть, і в цьому її різниця від тваринного.