Військова справа слобідських козаків

Від давніх часів найбільш мужні, відважні й загартовані в боях з ворогами своєї землі Представники українського роду організовувалися в окрему історичну спільноту — козацтво Українські козаки самоусвідомлювали себе лицарями, тобто особисто вільними людьми, Спосіб життя яких визначала військове ремесло та належність чітко окресленої військової організації Головними козацькими чеснотами були мужність, відвага, вірність, честь, добра слава, патріотизм, оборона вітчизни, здатність до самопожертви.

Українське заселення було вільним, але не випадковим. Москва керувала заселенням Слобідської України, це діло найбільше залежало від Розрядного приказу. Переселенці звичайно являлися або самі, або засилали своїх осадчих до українських воєвод, а ті писали про них листи у Москву, у Розряд Вибиралися місця для поселення частіше самими переселенцями, але з дозволу Розряду та воєвод. Будували фортеці та оселі іноді самі українці, іноді під наглядом московських воєвод, іноді на поміч присилалися великоросійські служилі люди тощо.

Відносно терміну «слобідські полки», то в документах до поч. XVIII ст. Він вживається рідко, і перші назви трапляються лише в 1700 році . До цього часу полки відання білгородського воєводи і Розряду називали «черкаськими», а міста, де жило населення підпорядковані полковій адміністрації, згадуються як «украинные», «польские», «великороссийские» тощо.

Вздовж кордонів України в окремих пунктах, перед усім на звичних для татарів дорогах, шляхах, переправах, бродах тощо створювали гак звані форпости Взимку вони розташовувалися переважно на островах, навесні їх переводили на берег Білгородська межа була безперервною межею укріплень. Звичайно, у найнебезпечніших містах будувалися острожки, баніти із вартовими клітками І тлі Вал у багатьох місцях був укріплений ще й дубовим тином Різноманітні укріплення погребу вал и багатьох вартових, охоронців тощо.

Татари звичайно з’являлися невеликими групами, проти них і будувалися подібні не найсучасніші укріплення. Також будування декілька меж оборони й міць зовнішнього поясу потребували від ворога ведення тривалої облоги, а татари лише в окремих випадках зверталися до неї. На всіх татарських сакмах та перелазах знаходилися сторожі, які при першій появі ворога уживані застережи й заходів Фортеці слобідських полків другої половини XVII ст. будувалися із дерева Використовувати камінь було не потрібно тому, що ці фортець обороняли, головним чином, проти татар, які не вели тривалої облоги і часто з’являлися невеличкими групами.

Козак — це воїн, тому крім особистих якостей та бойової виучки, він повинен мати і відповідне озброєння, щоб перемагати ворогів Озброєння слобідського козака було подібне до гетьманського. У 1765 році були створені гусарські полки та вигадана форма полковниками Гусарський мундир був запозичений із одягу угорських гусар та зберіг свої риси у російській армії до початку XX ст.. Форма складалася із: доломана, ментика, чикчір, коротких лакованих чоботів із китицями, ківера Навкруги поясу гусари носили кушак. У поході гусари носили навипуск сірі — суконні рейтузи., які були із внутрішнього боку обшиті чорною шкірою і по зовнішнім швам мали по 18 ґудзиків, обтягнутих сірим сукном. Для захисту від поганої погоди гусари мали широкі сірі плащі із стоячим коміром, який застібався на і ґудзик

На перший погляд мундир мав некорисну «красу», але, наприклад, ментик із хутровою оторочкою значно пом’якшував удар від холодної зброї. Ту ж саму функцію виконувача густа розшивка ментика та груді доломана. Таким чином одяг слобідських козаків, на протязі другої пол. ХУІІ-ХУШ ст., змінився від найпростішого до складного, від звичайного кафтану «шароварами до мундирів Слобідські полковники перші в Російській імперії вигадали для своїх полків мундири

Простір між фортецями зайнятий був самою лінією, на якій були розташовані редути та реданн. Простір між редутами був укріплені безперервним валом і ровом. Межа уявляла із себе ламану лінію, яка складалася із багатьох невеликих прямих, відокремлених одна від одної особливого роду виступами або кутами, які у фортифікації називаються реданами, а по-місцевому гачками; гак їх називали козаки у 1739 р.

Наші предки своєю кров’ю обороняли цю країну від ворогів. Обробляючи землю вони поливали її своїм потом, творили історію, а тепер ми повинні її знати, бо самі нині куємо свою долю, своє щастя, свою волю Україна стала незалежною, утворила власні збройні сили, але багато людей не поважають свої рідної неньки Одним із винятком с сучасне козацтво, хоча деякі сучасні козаки ганьбують світлу пам’ять прадідів своєю діяльністю та культурним рівнем Тому у населення Слобожанщини його національна самосвідомість починаються з історії Слобожанщини, його війська.

Ми повниш пишатися своєю Батьківщиною, її історією, звичаями, а не цуратися, Дише остаточно скинувши кайдани, відчуємо себе вільними.