Федір і Надія Терещенки

Українські меценати ХІХ-ХХІ століття

Тема мого дослідження — «Українські меценати ХІХ-ХХІ століття». Скільки не будь повних наукових праць з даного питання знайти в бібліотеках мені не вдалось, тому я використала в написанні роботи довідники, повідомлення в матеріалах періодичної літератури (журналів «Губерния», «Український історичний журнал», газети «Слобідський край» та інші).

Питання про визначну роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури в духовній розбудові, нашої держави завжди цікавило не лише істориків, а й широку громадськість, тому воно є завжди актуальним, заслуговує на вивчення, бо несе в собі високу патріотичну ідею великої обдарованості і подвижництва багатьох вітчизняних починків, які дбахи не лише про зростання особистих капіталів, а переймалися важливими проблемами збереження і дальшого поступу української культури, робили значні матеріальні внески в її підтримку.

Моя робота складається з чотирьох розділів: перший — «Українські меценати І половині XIX століття», другий — «Меценати II половини XIX століття», третій «Українські меценати XX століття», четвертий — «Сучасні меценати».

«З прагненням до спільної користі» — такий девіз був написаний у родовому дворянському гербі знаменитої сім’ї українських підприємців і меценатів Терещенків. Цей девіз міг символізувати бдагочинницьку діяльність будь-кого з великого списку вітчизняних меценатів. До їх числа слід віднести Олександра Безбородька, Василя Кара, родин Яхненків, Симиренків, Ханенків, Ґалаґанів, Терещенків, сучасних доброчинців — наших земляків Олександра Фельдмана, Юрія Сапронова, Анатолія Гіршфельда і багатьох інших.

Розмах філантропічної діяльності в Україні припав на кінець XIX — початок XX століття. У ній брали участь як вітчизняні, так і зарубіжні банкіри і підприємці, особи аристократичних родин. Федір і Надія Терещенки зібрали колекцію художніх творів, які потім лягли в основу чотирьох київських музеїв, Єлизавета Терещенко надала 200 тисяч карбованців на школу малювання, по 30 тисяч карбованців двом навчальним закладам, 100 тисяч карбованців — на допомогу нужденним громадянам.

Вінцем добродійності клану Терещенків можна вважати виділення братами Миколою і Федором 425 тис. крб., величезної на той час суми, на будівництво й оснащення двох навчальних закладів комерційного типу.

Із 2002 року підтримує зв’язки з Україною Мішель Терещенко — представник славної сім’ї, який нині проживає у Франції. Одна з київських вулиць перейменована на вулицю ім.. Терещенка.

Варвара й Богдан Ханенки передали 3145 цінних експонатів Київському художньо — промисловому музею (нині Музей Західного і Східного образотворчого мистецтва).

Торговельно-промислова фірма «К.М. Яхненко — Ф.Симиренко» у 40-90 рр. XIX століття монополізувала споживчий ринок Росії, потіснила в Західній Європі виробників цукру-рафінаду. Ці піонери «народного капіталізму» впритул займалися розв’язанням соціальних проблем своїх робітників, у неврожайні роки годували тисячі людей. За значні заслуги в розвитку економіки ще Микола І присвоїв Федору Симиренку та братам Яхненкам звання потомствених почесних громадян, а Кирило Яхненко здобув почесне прізвисько «український Форд».

Один із славної сім’ї Платон Симиренко перед смертю заповів величезні кошти на розвиток української науки і культури, а майно вартістю 15 млн. крб. — фонду допомоги Українським артистам, письменникам, художникам.

У роки радянської влади імена благородних рицарів культури були не тільки забуті, навмисне замовчувались, але часто паплюжились, шельмувались, жорстокі експлуататори, вороги народу. Зносились їх пам’ятники, багата спадщина, залишена ними народу, як правило, була пограбована, по-варварськи знищена. Особливо яскраво ці явища проявитись в діяльності мецената Павла Потоцького і сумної долі його багатющого обрання раритетів української культури.

За весь радянський період не вийшло жодної праці, присвяченої феномену добродійництва.

Українська громадськість повинна з вдячністю знати імена наших земляків сучасних спонсорів, які щедро діляться своїми фінансовими коштами, субсидуй розвиток молодих науковців, художників, артистів, виділяють кошти на відбудову культурних та історико-архітектурних пам’яток, спорудження храмів та інше.

 Отже, благодійницьку діяльність старшого покоління продовжують в новому тисячолітті сучасні доброчинці і, напевне, цей потік добра і безкорисливого служіння рідному краю не припиниться й надалі.