Трансформація обрядів і звичаїв на території Харківщини

Трансформація обрядів і звичаїв на території Харківщини

Протягом XIX століття формувалась лезгінська національність на північному Кавказі, зі своїми обрядами та звичаями, і змінювалась протягом наступних століть. Освоєння України і Харківського регіону почалося в 1930-х, в період його бурхливого промислового розвитку І тому розумно було охопити саме період середини XIX початку XXI століть.

Лезгіни, що завжди відчували нестачу родючих земель, часто виїжджали на промисел в інші райони Харківська інфраструктура, що розвивалась, виявилася сприятливим середовищем для майстрів із Дагестану. Серед перших переселенців були такі люди, як лудильники, годинникарі, ювеліри, кравці Саме вони сформували кістяк дагестанської діаспори в передвоєнні роки.

Більшість дагестанців, зокрема лезгінів, стали харків’янами в 60 — 70-ті роки XX століття. Відомо, що Харків вже тоді мів більше 20 найбільших ВУЗів та правом називався «студентською столицею» країни Сотні лезгинів, щоб досягти доброї освіти, приїжджали вчитися до Харкова, де також знаходили роботу, житло, одружувалися і залишались на харківській землі.

Ця тема с актуальною, тому що до сьогодні ще не було досліджено у повній мірі про таку національність як лезі неї і їх обряди та звичаї, і тому об’єктом цього дослідження стали лезгіни, окремі відомості про, яких знаходимо в багатьох працях, зокрема у «Харків багатонаціональний», «Матеріальна культу ралезгінів», «Брак и свадебные обычаи у народов Дагестана», «Современные культурно-бытовые процессы в Дагестане»», «Традиционное и новое в современном быте и культуре дагестанцев-переселенцев». «Современная культура и быт народов Дагестана»,  «Современные лезгины», «Новое время и старые обычаи», «Семья и брак у народов Дагестан». Предметом цього дослідження є обряди та звичаї лезгини що трансформувались на території Харківщини.

Методами дослідження цієї роботи став збір та опрацювання інформації з наукової літератури бібліотек ХДНІ» їм В.Г Короленка і ЦБУ ХНУ ім. В I. Кармазіна, а також робота з представниками лезгинського народу основою дослідження стали праці С.С Агаширіковоі. С. Ш. Гаджиєвої А.Г Гаджигва, Г.А Гаджисва, ВП Дзагурової, З. Б. Рамозанової, Р. М. Магомедова, К. Б. Омарова, В.В. Цибульського, В. Г. Чічерова і багатьох інших.

Робота складається з вступу. З розділів, висновку, бібліографії і додатків Кожний з розділів приділяє увагу окремим обрядам і звичаям. У першому розповідається про обряди та звичаї пов’язані з народним календарем. У другому розділі приділяється увага весільному обряду і його змінам 3 третього розділу можна дізнатись про один з найдавніших свят лезгинів — Иран сувар. В додатки увійшли інтерв’ю з представником лезгинського народу — Абдурахмановим Нурмагомедом Османовнчем, який багато десятків років тому переїхав з Дагестану до міста Харкова з метою отримати гарну освіту, а також ілюстрації національною одягу, побутових виробів і житла.

Метою цієї роботи є узагальнити знання харків’ян про давні обряди та звичаї лезгинів, під впливом інших культур народів протягом кінця XIX- початку XXI сторіччя.

Трансформація обрядів і звичаїв лезгинів у Харкові протягом їх перебування у місті відбувалась під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. На це впливав тісний контакт між Українським і лезгинським народами, схожість звичаїв і обрядів.

Співдружність українського і лезгинського народів не є широко вивченою Можливо, що причиною цього є небагата численність лезгинської народності і наукової зацікавленості у вивченні даної проблеми. Але навіть та мала частина лезгинської діаспори внесла в нашу культуру свої самобутні обряди і звичаї, які отримали нове забарвлення на нашій землі. У свою чергу, наші традиції і свята вплинули на спосіб життя лезгинів.

Сучасний образ малого народу ламає стереотип «народу гір». Потрапивши у суспільство яке веде відмінний від їхнього способу життя, лезгини зуміли безболісно сприйняли нові звичаї й свята відношення до родини та дітей. Виїжджаючи зі своєї батьківщини лезгини переслідували різні цілі Хтось хотів, наприклад, влитися у розвиваючу Харківську інфраструктуру, яка приємно зустріла нових жителів міста, а хтось приїхав здобути освіту в краще студентське місто країни. Харківська земля привітно зустріла джигітів і більшість з них знайшли свою долю у нашому місті.

Звичайно, лезгини не ведуть такий спосіб життя який би вони вени у себе на батьківщині, в Дагестані, але все одно вони проводять великі мусульманські релігійні свята і обряди, що мають національне значення, особливо варто відзначити святкування Курбан-байрам — свята жертво приношення, пов’язаного із закінченням великого паломничества до Мекки, а також Навруз-байрам — святкування нового року за місячним календарем Колективними зусиллями лезгини створили свій молитовний будинок.

Отже, обряди та звичаї, котрі були завезені лезгинами здалеку, трансформувались на території Харківщини, і віднайшли нове життя і бачення українським народом.