Військо Польське

Трагічна доля інтернованих польських військових на Харківщині: історико-правовий аспект

У дослідницькій роботі з’ясовано, що трагедія інтернованих польських військових бере початок у кінці 1920 р , коли під час радянська польської війни Південно-західний фронт РСЧА (командуючий О.Сгоров, член Реввоснради Й Сталін) зазнав значної поразки на території Польщі.

Доля польських в’язнів стрімко погіршилася у 1939 р. Згідно таємного протоколу радянсько-німецького «Пакту про ненапад» між цими державами було визначено сфери радянських та німецьких інтересів у Польщі шляхом ліквідації суверенітету цієї держави. 17 вересня 1939 р. з’єднання військ СРСР увійшли на територію східної Польщі, Західної України і Західної Білорусії. Тут у північних воєводствах дислокувалося 300 тисяч польських солдат і офіцерів. Близько 130 тисяч військовослужбовців затримали частини Червоної Армії і оперативні загони НКВС як полонених Це було неприхованим порушенням міжнародних норм і законів, що стало предметом окремої уваги автора роботи.

СРСР не оголосив війну Польщі, тому тема військовополонених не мала будь-якого обґрунтування. Незаконним було інтернування польських військовослужбовців на момент їхнього затримання цю територію формально ще не приєднали до складу СРСР Порушенням міжнародних правил став і процес передачі цих військовослужбовців з-під опіки армії органам НКВС. Згідно наказу наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії було створено 8 таборів Польських офіцерів було направлено до Старобільського табору.

5 березня 1940 р. Сталін і його найближчі поплічники по політбюро комуністичної парні прийняли рішення розстріляти польських військовополонених як запеклих ворогів радянської влади Польські військові не могли скористатися допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста, оскільки Радянський Союз офіційно не підписав Женевську конвенцію 1929 року про поводження і військовополоненими.

Військових перевозили залізницею в Харків, а далі у спеціально обладнаних вантажівках відправляти у в’язницю НКВС, де їх було розстріляно Поховані офіцери були на території VI кварталу лісопарку.

У період з 25 липня по 7 серпня 1991 року в Харків уперше прибула польська ексгумаційна група: у рамках радянського слідства в справі Старобільського злочину, була проведена ексгумація

22 березня 1990 р. Прокуратурою Харківської області Української РСР по факту удавлення у лісопарковій зоні м. Харкова поховань невідомих осіб з ознаками насильницької смерті була порушена кримінальна справа. Згідно результатів розслідування дії ряду конкретних високопоставлених посадових осіб С РСР кваліфіковані за п 6 ст. 193-17 КК (1926 р.) як перевищення влади, яке мало тяжкі наслідки за наявністю особливо обтяжувальних обставин 21.09.2004 р. кримінальна справа у їх відношенні припинена на основі п. 4 ч. 1 ст. 24 КПК РФ за смертю винних.

Ще й досі у російських та українських архівах зберігаються документи, оприлюднення яких може пролити світло на багато питань пов’язаних з даним злочином, чим і збирається в подальшому зайнятися автор робота.