СВУ: суд над переконаннями

СВУ: суд над переконаннями

2008 рік за пропозицією Президента України проголошено роком вшанування пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. В цьому році виповнюється 78 років так званої «справи» СВУ За «націоналістично — контрреволюційну діяльність» тоді було засуджено 45 діячів української культури. Підсудних звинувачували в таких злочинах: в шкідництві, шпигунстві, націоналізмі, антисемітизмі, терористичній діяльності проти СРСР та в інших злочинах.

В своїй роботі я звернулась до таких питань: інтелігенція як об’єкт політичних репресій, СВУ: суд над переконаннями революція репресивна — каральної системи в радянській Україні. Мною опрацьована низка публікацій, щодо репресій 20-х, 30-х років. Робота Касянова і Даниленка «Сталінізм і українська інтелігенція», вийшла друком 1991 року. Вона по-новому висвітли історію інтелігенції України у 20 — 30-х роках. Основна увага приділяється взаємовідносинам інтелігенції та адміністративно-командної системи, аналізуються наслідки сталінської політики стосовно інтелігенції, подаються раніше замовчувані факту. Одну з останніх робіт по справі СВУ — статтю Шановала «Справа «Спілки визволення України»: погляд із відстані 75 років» надрукував у 2005 році «Український історичний журнал». В ній йдеться про одну з найгучніших справ, за допомогою якої сталінський режим планував «упокорити» українську інтелігенцію. Спираючись на досягнення своїх попередників, автор разом із тим використовує недоступні ще до сьогодні документи і матеріали, що дозволяють глибше зрозуміти причини і наслідки справи й процесу СВУ. Автор не ставить крапку на дослідженні цієї теми, а пропонує звернутися до архівів не лише в Києві, а Й у Москві. Багато цікавих матеріалів по справі СВУ вміщують історики у газеті «Урядовий кур’єр» зокрема, «Крізь вікна слідчих справ» 2001р., «Із роду невмирущих» 2004р., «Сергій Єфремов: академік, державник, патріот» 2006р., «Пантеон розстріляного Відродження: вшановуймо полеглих і не забуваймо про живих» 2006р., «Небезпечна «гра» з ДПУ» 2007р. Остання публікація, з якою я ознайомилась на сторінках газети «Слобідський край» 14 липня 2007 р «Столиця політичних репресій», розповідає, що Харків був не лише «столицею» голодомору, але й «столицею» політичних репресій. Автор статті кандидат філософських наук Ігор Шудрик, Та в основу своєї роботи була взята робота Касянова і Даниленка «Сталінізм і українська інтелігенція» та «СВУ: суд над переконаннями» Балабольченко.

Та гоніння і репресії творчої інтелігенції почались ще тоді коли в Москві у 1922 Роки було проголошено створення СРСР, коли була відтворена імперія під більшовицькими гаслами. Були депортовані або заслані на північ 70 професорів Києва, Харкова, Одеси. У 1925- 1929-х роках всередині і між письменницькими об’єднаннями «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» відбувалися літературні «дискусії», які закінчилися арештами.  193 членів та кандидатів Спілки письменників України було репресовано 97. Доведений до відчаю репресивними діями більшовицького режиму. 13 травня 1933 року застрелився лідер «ВАПЛІТЕ» М. Хвильовий. Були репресовані художники «бойчуківці» та театральні діячі, серед яких і Лесь Курбас. Показовою у цьому відношенні є «Шахтинська справа», коли, за вказівкою генсека не церемонилися із «спецами». У країні нагніталася атмосфера озлоблення і ненависті. Інтелігенцію перетворили на « внутрішнього ворога, боротися з яким можна будь-якими засобами». У такій ситуації нікого вже не здивував новий політичний процес, розіграний за образом і подобою шахтинського — справа «Спілки визволення України» (СВУ). Процес почався 9 березня 1930 року у приміщенні Харківського оперного театру.

Мета даної роботи — глибоко ознайомитися з репресіями сталінського режиму 20- 30-х років, дослідити більш детально справу СВУ, яка проходила у першій столиці України, а також розширити коло історичних відомостей про СВУ, до якої була причетна контрреволюційна організація «Індуси». Членами цієї організації були і наші земляки. Біографічні довідки членів контрреволюційної організації «Індуси» подані в книзі першій «Реабілітовані історією» 2005 року. Опрацювавши певну кількість публікацій я звернула увагу на те що ніде по справі СВУ не згадується контрреволюційна організація «Індуси», яка діяла за статутом «СВУ», що знову наводить на думку, що точної відповіді, чи була організація, чи ні, поки не з’ясовано. За даними кіш і и першої «Реабілітовані історією» контрреволюційна організація «Індуси» існувала в двох селах Старовірівського району, зокрема у Парасковії та Лозовій. Зараз нам відомо 14 прізвищ осіб, які були засуджені і відбували покарання.

Дослідивши тему, ми можемо відповісти на питання: чого хотіли досягнути організатори суду над Спілкою визволення України? Кому було вигідно підрубити українську інтелігенцію під корінь? Кому було вигідно посилити на майже генетичному рівні страх — перед силою, перед новими репресіями? Комуністичний режим не міг миритися з існуванням вільних від нього людей. Українській інтелігенції наносились удари методично і цілеспрямовано. Комуністична ідеологія передбачала, що життя окремої людини цінності не мас, що кожне життя варте лише того, аби покласти його на вівтар боротьби за ідею перемоги комунізму у світових масштабах. Коли «ліс рубають, тріски летять. І «тріски» — а це долі людей — не рахував ніхто. Це були неминучі жертви в ім’я «світлого майбутньою».

Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що через 78 років, які минули після процесу в справі «Спілки визволення України», було розширено знання про її причини, перебіг і наслідки, демонтовано чимало міфів та необґрунтованих схем. Разом із тим, цілком очевидно, що ще належить чимало зробити дня подолання політизації цієї теми. Власне, ще належить відтворити повну картину подій, пов’язаних із цією резонансною справою. Відсутній порівняльний аналіз її із «синхронними» процесами в інших регіонах тодішнього СРСР (наприклад, із справою «Спілки визволення Білорусії»). Вкрай назріла потреба опрацювати й оприлюднити ненадруковані частини стенографічного звіту процесу «СВУ» з відповідними коментарями. Можливо, варто було б здійснити проект по перевиданню першого тому стенограми разом із згаданими ненадрукованими фрагментами з коментарями та науковими статтями у вигляді кількох томів. Дотепер все ще не встановлені долі багатьох фігурантів справи. Нарешті, не опрацьовані документи, що розкривають керівництво підготовкою справи й показового процесу з боку московських центральних партійних і чекістських органів. Ось чому на часі розв’язання цих питань у наступні роки.