Причини і наслідки Голодомору 1932-1933

Причини і наслідки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

Мене спонукала написати і провести ідо дослідницьку роботу та обставина, що тема Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, за часів СРСР майже 60 років була забороненою, і даний період в історії України не був досліджений. Правда про голодомор поступово почала відкриватися тільки з кінця 1980-х років, і зараз вона стала доступні для всіх громадян України, які бажають провести свою дослідницьку роботу.

Відомі в історії три голодомори в Україні 1921-1923 років, 1932-1933 років, 1946- 1947 рр., здійснені Москвою, були спланованою злочинною акцією проти української нації. Але ще й досі деякі фальсифікатори намагаються пояснити голод 1921-1923 років та голод 1946-1947 років засухою у південних районах України, що не відповідає жодним реальним обставинам. Документами доведено, що у ті голодні роки хліб з України вивозили на експорт і навіть знищували, щоб вбити голодом саме український народ.

Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців (близько 500 днів), в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). Смертність населення тоді перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. За приблизними підрахунками, голодомор забрав житія 14 мільйонів людей.

Причиною голодомору стала політика сталінського режиму щодо українців як нації і, зокрема, щодо селян як класу. Перша колгоспна весна 1930 р. була обіцяючою. Україна зібрала непоганий урожай. Було здано по 4,7 центнера з гектара — рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Але селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч слово «продрозкладка» не вживалося, в колгоспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки — злиденними. Колгоспники починати забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити продажем. Замість вирішення цієї проблеми, Сталін та його оточення обрали шляхи репресії. Є безліч фактів, які доводять злочинний характер діяльності надзвичайних комісій, надісланих Сталіним у листопаді 1932 р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням забрати хліб. Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов. Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівля заносились на «чорну дошку»: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Отже, документи і свідчення усної історії тільки можуть підтвердити сплановане масове вбивство українських селян через засоби блокади та штучного голоду. Але, разом з цим, в своїй роботі я спиралася ще на одне унікальне джерело інформації. Це — усні свідоцтва очевидців. У своїй роботі я використовувала два види свідоцтв про голод 1932-33 рр. Перший вид інформації — від людей, які самі пережили голодомор і пам’ятають всі його жахи. Другий вид інформації — це розповіді батьків, родичів, які народилися після голоду. Зараз свідкам голодомору або ж особам, які чули про голодомор від своїх родичів, вже по 70-80 років. З кожним днем таких свідків стає все менше. Сьогодні найбільш актуальне завдання — зібрати ці свідчення і зберегти  для майбутніх поколінь.

При дослідженні теми «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» я дізналася про те, що нашу сім’ю не обійшов цей жах. Так із слів моєї бабусі, її батько, і моя прабабуся раніше проживали в Полтавській області, але рятуючись від голодної смерті були вимушені покинути рідні місця і перебратися у м. Москву. Я сподіваюсь, що матеріали, розміщені в моїй науковій роботі, допоможуть ясному і майбутнім поколінням українців більш чітко представити масштаби трагедії і підштовхнуть до активної участі у заходах з вшанування пам’яті жертв голодомору.