Правова охорона конституції України

Правова охорона конституції України як основного закону України

Конституція України є нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, тобто. Основним Законом нашої держави Це означає, що Конституція містить первісні положення, які регулюють широке коло суспільних відносин, в тому числі й правових. Згідно до ч 2 ст.8 Конституції України закон та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Основного Закону нашої держави і повинні відповідати йому. Отже, Конституцій, як нормативно правовий акт, яким урегульовано найважливіші суспільні відносини, потребує забезпечення особливою правовою охороною. Актуальність теми полягає саме в тому, що в правовій демократичній державі, якою визнає себе Україна згідно до ст.1, неодмінно повинна існувати надійна державна система, добре розвинуте громадянське суспільство, що здатні швидко й ефективно реагувати на будь який факт порушення Конституції, забезпечиш її охорону.

До цієї проблеми зверталися ряд науковців: Лунь 3. 1., Пашковська Т., Савенко М Д., Тацій В. Я., Тодика Ю. М, Грошевий Ю.М., Тесленко М, Черкес М. Головним чином, вони висвітлюють окремі статті відносно певних аспектів проблеми, але відсутні цілісні дослідження питання правової охорони Конституції України.

Мета моєї робота дослідити та проаналізувати поняття та механізми правової охорони Конституції України, визначити головних суб’єктів цієї охорони, їх роль га вплив на розвиток українського конституціоналізму. Визначити, які проблеми постають перед Україною на шляху до розвитку правової держави із верховенством в ній правових законів; зробити власні висновки на підставі дослідженого.

У юридичній науці немає єдиного погляду щодо визначення правової охорони Конституції, що пов’язано із невеликою кількістю праць з даної теми. Правову охорону Основного Закону можна уявити у двох розуміннях: широкому та вузькому. У широкому розумінні, правовою охороною Конституції є сукупність соціальних, державних та освітньо — виховних умов, створених для забезпечення її ефективної дії, гарантування її верховенства та стабільності. У вузькому ж розумінні, під правовою охороною Конституції розуміється сукупність засобів, гарантій по забезпеченню її юридичної дії, насамперед, конституційно-правових. Адже правова охорона Конституції має розумітися як охорона нормативно-правового акту вищої юридичної сили. Отже, ключовими елементами правової охорони Конституції слід вважати такі:

особливий порядок прийняття Конституції; особливий порядок внесення змін до неї; конституційний контроль; конституційна відповідальність; тлумачення конституції.

Конституційні норми, в тому числі спрямовані на охорону Основного Закону, самі не здатні автоматично забезпечити правову охорону Конституції, тому її захист є завданням і конституційним обов’язком усіх органів державної влади. Насамперед, такі обов’язки покладаються на вищі органи: главу держави, парламент, уряд. Важлива роль у правовій охороні Конституції належить Конституційному Суду, для якого функція охорони Основного Закону є визначальною, бо рішенням Суду не лише розв’язується державно-правовий конфлікт, але й забезпечуються стабільність встановленого Основним Законом конституційного ладу. Здійснюючи попередній конституційний контроль щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України, Суд визначає, чи не передбачають вони скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина та чи спрямовані вони на ліквідацію незалежності або на порушення територіальної цілісності України. При офіційному тлумаченні Конституції та законів України Суд забезпечує однозначне і правильне застосування їх положень на всій території нашої держави. Але правову охорону Конституції України Суд забезпечує не лише шляхом вирішення віднесення їх до питань Його компетенції, але й самим своїм існуванням. Сам факт можливості звернення до Суду є запобіжним заходом порушення її норм і в кінцевому підсумку сприяє зміцненню конституційної законності.

На жаль, з-за певних історичних умов, що склалися в нашій державі та з-за «неавторитетності» Конституції серед українського народу ми не можемо констатувати наявність в сучасній Україні реально дієвого, зацікавленого та цілеспрямованого громадянського суспільства, яке не лише було б репрезентованим у структурах, які визначають перебіг конституційного процесу, а й було б реально зацікавлене в дії Конституції, забезпеченні її охорони та дотриманні, збереженні та вдосконаленні вже дійсних норм Конституції та у створенні нових норм в інтересах усього українського суспільства. Саме питання проблеми охорони Конституції України має бути поставленим лише тоді, коли в Україні сформується певний авторитет Конституції серед народу саме як Основного Закону нашої держави, на якому базується все її законодавство. Реальне верховенство Конституції досягається лише тоді, коли злагоджено функціонує весь її складний механізм та коли гарантія Конституції — в чесній та енергійній позиції глави держави, законодавчої та виконавчої гілок влади. Конституційного Суду, політичних партій і об’єднань громадян.

Основне завдання суб’єктів правової охорони Конституції України — це забезпечення «збереженості» чинної Конституції як недоторканої цінності, спрямованість на консервацію закріплених в Основному Законі держави соціально-економічних і політичних інститутів, тобто охорона того конституційного устрою, що розглядався як історично справедливий і єдино правовий при її встановленні. Внесення змін до Конституції України необхідно розглядати як факт здійснення народом установчої влади і тому воно має спеціальну й ускладнену парламентську процедуру Така процедура не була дотримана при внесенні змін до Основного Закону від 8 грудня 2004 р.. призвівши до низки грубих порушень.

Отже, вища юридична сила і пряма дія конституційних норм, їх провідна роль у правовій системі не виключають, на жаль, численних порушень принципів Основного Закону, у тому числі з боку владних структур навіть найвищого рівня. Конституція вимагає особливого правового захисту, покликаного забезпечити її дотримання як фізичними, так і юридичними особами та самою державною владою У правовій демократичній державі неодмінно повинна існувати надійна державна система, здатна швидко й ефективно реагувати на будь-який факт порушення Конституції. Безперечним є те. що Україна перебуває в перехідному періоді, який закінчиться лише з реальною появою дієвого громадянського суспільства, що дасть можливість виробити реальні механізми залучення суспільства до конституційного процесу загалом і захисту Конституції зокрема. Політики прагнуть чергового перерозподілу влади, про що свідчить конституційна реформа 2004 року, яка не принесла бажаного результату створення збалансованої системи органів влади; і, на мій погляд, українське громадянське суспільство має жорстко реагувати на нинішні ідеї Конституційної реформи, мати можливість бути одним із чинників конституційного процесу Сьогодні ж, на жаль, українське громадянське суспільство не виступає учасником у структурах, які визначають перебіг конституційного процесу.

Мета та завдання адміністративного судочинства в Україні

Наша країна пройшла дуже довгий шлях становлення адміністративної юстиції та адміністративного судочинства, перші кроки до яких вона почала ще у другій половині XIX

сторіччя, і майже більш ніж через сторіччя в Україні створено спеціалізовані адміністративні суди та прийнято Кодекс адміністративного судочинства України.

Сучасне адміністративне судочинство, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина.

На мою думку, дійовим розвитком адміністративної юстиції можна буде вважати реалізацію на практиці, її задекларованих завдань та принципів.

Стандарти адміністративного процесу можна визначити як систему правових норм, принципів та правових звичаїв, що встановлюють обов’язковий (мінімальний) рівень гарантованості прав особи в адміністративному процесі та способи реалізації таких прав.

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинність з 01 вересня 2005 року (Кодекс Адміністративного судочинства України. (Урядовий кур’єр від 17.08.2.005 року № 153-154), завершився етан легальною оформлення національної системи адміністративної юстиції.

Таким чином, предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що право кожного оскаржу вати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною.