Печеніги в XIX сторіччі

Печеніги в XIX сторіччі

Печеніжчина — земля особливої долі і особливих людей, земля, до якої приростають серцем. За три з половиною століття вона пройшла великий шлях. Було багато радісних і приємних подій. Але було багато горя і бід. Історія селища Печеніги Малодосліджена, тому вважаємо за можливе взятися до розробки даної теми.

З 1817 по 1857 рр. Печеніги були військовим поселенням. Великим злом проти народу російської імперії було назване це діяння графа Аракчаєва. Проти свавілля офіцери відбувалися майже постійні повстання.

Велике повстання відбулося у 1819 р. у м. Чугуєві, яке знаходиться за 26 км від Печеніг. Тому печеніжці активно беруть участь у цьому повстанні. Для придушення у військових поселеннях Слобожанщини було направлено велику кількість військ із Петербургу. Повстання було придушено, а жителів Печеніг і Чугуєва суворо Покарано. Навіть сам і граф Аракчаєв наголосив, що покарання були жорстокі.

1869 р. у Печенігах — городі було створено каторжний централ дц, політичних в’язнів. Ця в’язниця отримала влучну назву «могила для живих». І дійсно люди, які там перебували, були нібито заживо поховані в камерах. Втекти з в’язниці це вдалося нікому. Настільки міцні були мури та організована охорона. Умови перебування в’язнів назвати жорстокими — це нічого не сказати. З людей знущалися навіть після смерті тіла померлих кидали до спеціальних ємкостей з розчинами кислоти.

Один із в’язнів Олександр Долгушин зміг написати книгу про всі жахи Ново бєлгородського централу під назвою «Заживо поховані».

У розділі 3 «Зміни в соціально-економічному розвитку» автор показує як вплинув на розвиток Печеніг Маніфест про скасування кріпосного права. Розкривається поняття «економії». Печеніги це поселення в основному не землеробів, а ремісників і військових. Тому розвиток ремесел був більш актуальним для XIX ст. ніж розвиток сільською господарства.

Таким чином, кінець XVIII — XIX ст.. позначились складними соціально — економічними процесами. Після розкріпачення селян почався новий процес перетворення їх на наймитів, які повинні були працювати за мізерну платню. Село починає занепадати, але розвиваються міста. Кількість сільських жителів зменшується. Цьому сприяли також страшні епідемії холери, які забирали сотні людей.

Сьогодні Печенезький край відроджується, але пам’ять про минуле живе в серцях людей. Бажання дізнатися про «білі плями» в історії свого краю спонукає до дослідницької роботи.