Пасічництво на Дворічанщині

Пасічництво на Дворічанщині

Тему Пасічництво на Дворічанщині  я обрала тому, що мені стало дуже цікаво, к на Дворічанщині розвивався цей промисел в радянський період. Мене також зацікавило, в яких цілях використовували мед, віск, прополіс і чи відрізнялося зайняття пасічництвом в XVII -XVIII столітті від зайняття пасічництвом в радянський період.

Над даною роботою я працюю другий рік. Мої студії стали більш цілеспрямованими, бо я досліджую менший період часу на конкретній території.

Я з’ясувала, що дана тема є досить актуальною, бо її вивчають фахівці декількох наук. Де і історики, і біологи, і медики, косметологи, кулінари та інші.

В першому розділі я розглядаю питання зародження пасічництва на Слобожанщині. Як виявилося, спочатку на території Слобожанщини оселялися уходники (люди, які покидали свої сім’ї, щоб покращити їхнє матеріальне становище). Вони займалися землеробством, скотарством, рибальством та бортництвом. Борть — це житло для бджіл, влаштоване в дуплистому дереві, чи виготовлене із обрубка такого дерева і закріплене на значній висоті. Бортник не знищував бджолині сім’ї і не розоряв їхні гнізда, а забирав лише частину стільників з медом, залишаючи запас корму бджолам, котрого повинно було вистачити до початку наступного сезону.

Поступово території заселялися, з’являлися села, слободи, фортеці. Але селитись на цій території було небезпечно, через часті татарські напади, від яких страждали і пасіки.

На землях Слобожанщини пасічництво відігравало велику роль ще й через те, що сама природа сприяла зайнято бджільництвом. Великі простори незаселених територій — різноманітність порід дерев, різнотрав’я.

Слобожанщина — це саме та територія, де лісостеп з’єднався зі степом і це давало змогу створювати цілі бджолині заводи.

Ставлення людей до бджіл і до пасік викликало в мене велику цікавість. Бджола Божа мушка, або Божа пташка, задавити її гріх. Пасіка — найсвятіше місце на селі доказ того, що люди з великою повагою ставились, як до бджіл, так і до пасік. Дуже багато приказок, повір’їв, звичаїв, обрядів пов’язано з бджолами, з пасікою, бджільництвом. Це й приказки: «Коли літо дощове купуй корівку, а спекотне — грим» бджілку», «Будь працьовитий, як бджола», обряди для охорони бджіл від крадіїв, звичаї на різні релігійні свята, такі як: Новий рік, Різдво.

Покровителями пасічництва були святі Зосим і Саватій. Перед тим, як здійснити якийсь ритуал пов’язаний з бджолами, пасікою читали молитви перед іконами.

Пасічник був дуже знатною людиною на селі. Не кожен міг стати пасічником, бо цього;треба було мати певні риси характеру: працьовитість, терплячість, побожність, доброту, ввічливість, щедрість. Навіть одяг у пасічника своєрідний, який виокремлює його з загальної маси населення.

З давніх-давен люди ставились до меду, як до найціннішого продукту. Люди знали і цінували не лише смакові, лікарські, але й косметологічні якості меду. Мед використовували як самостійний продукт харчування, так і в переробленому вигляді. На гой час мед, віск, прополіс в житті людей відігравали велике значення. Віск, оскільки він вважався теж Святим, використовували в церквах, з нього виготовляли свічки. Слово мед» У перекладі з грецької означає напій, приготовлений з дріжджами через варіння – «п’янкий трунок». Його використовували в медицині, косметології. Також ми знаємо, що створювались пиво-медоварні заводи. Прополіс дуже цінувався в медицині.

Отже, мед, віск, прополіс дуже цінувались. Пасіка на селі була святим місцем. Пасічник був дуже знатною людиною на селі. Покровителями пасічництва були Зосим і Саватій.

В другому розділі я розглядаю стан пасічництва в радянський період на території Дворічанського краю.

Я з’ясувала, що пасічництво набуває державного характеру. Над даною проблемою працюють багато науковців. їхні досягнення використовувалися для підвищення продуктивності і якості меду. Відкривалися училища з освоєння професії пасічника. В кожному колгоспі, чи радгоспі Дворічанського району існували пасіки не лише для заготівлі меду та медопродукгів, а й для селекції та запилення насіннєвих рослин.

Створювалися ферми для розведення і продажу бджіл. Пасічники виконували план і одержували заробітну плату.

Не втрачає свого значення і мед та продукти пасічництва. В період Другої світової війни пасічники села Вільшана (Власенко О.Д., Безсмертний Г.З., Козир Г.М. ) Дворічанського району не лише зберегли під час окупації пасіку, а й були постачальниками меду на фронт, а згодом Власенко О.Д. зробив грошовий внесок, і на його кошти було збудовано три винищувачі ЛА-5, які були відправлені на фронт.

На жаль, з плином часу загубилися і втратили своє значення звичаї, обряди, традиції, ям були Пов’язані з даним промислом. Лише деякі з них живуть і до наших днів. Це й використання воску при гаданнях, ворожіннях, приворотах та в церквах, а також використання меду в куті, кануні. В радянський період вважалося, що релігія — це опіум народу і тому релігійна складова.

Отже, в радянський період пасіки користувались великою популярністю і давали прибутки господарствам. Роботу пасік було побудовано на високому науковому і професійному рівні. Мед і медопродукти користувалися великою популярністю, але з новою ідеологічною епохою втрачається більшість народних звичаїв, обрядів, традицій пов’язаних з даним промислом.