Партизанський рух 1941-1943 років

Партизанський рух 1941-1943 років на теренах Вовчанського району Харківщини: та генеза

Партизанський рух часів Другої Світової війни 1939-1945р. став одним із впливових чинників антифашистської боротьби і поразки Німеччини та її союзників.

Разом з тим, особливості становлення, розвитку і функціонування у різних регіонах України радянського партизанського руху 1941-1944 років залишаються недостатньо вивченими і мало висвітленими у вітчизняній історіографії, потребують сучасних, глибоких і неупереджених досліджень. Історія партизанської боротьби на Харківщині як у цілому, так і в окремих її районах та аспектах потребує подолання сталих уявлень, оцінок і стереотипів. Найпродуктивнішим і перспективним шляхом є залучення розширеного спектру джерел і матеріалів.

Основними завданнями мого дослідження є аналіз організаційних моментів з урахуванням місцевих особливостей 1941-1942 років; визначення етапів, рис і особливостей партизанської боротьби на Вовчашцині: з’ясування основних форм партизанської боротьби як у період дій у прифронтовій смузі, так і безпосередньо в глибокому тилу ворога; з’ясування питань безпосередньою поточного керівництва партизанським рухом на Харківщині (особливо до часу створення у травні 1942 року Центрального штабу партизанського руху); аналіз безповоротних втрат партизанів, підпільників і патріотів Вовчанського району Харківщини по роках і категоріях осіб.

Робота стирається на значну кількість джерел і літератури: 63 назви, в тому числі 23- видані після 2000 р. і 12-нсопублікованих архівних і рукописних джерел.

Ми вперше здійснили періодизацію партизанського руху на Харківщині 1941- 1943р.р. і виявили головні ознаки йото етапів. Найсуттєвішою і мало з’ясованою ознакою І-го етапу становлення підпільно — партизанського руху на Харківщині (липень 1941-червень 1942 рр.) стала біцентричність засад його формування. Справою створення підпілля опікувався Харківський обком КП(б)У, годі як розгортання і керівництво діями партизанського руху з серпня 1941 р. перейшли до компетенції Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР і 4-го відділу УНКВС у Харківській області (партійні органи усіх рівнів виконували при цьому лише допоміжні, непровідні функції). У жодному з попередніх досліджень і науково-популярних виданнях цього не зазначалось. Я дослідив, що взятий за основу базовий план обкому КП(б)У, попри його коригування органами НКВС, мав системні вади (кампанійщина, кадрові та організаційні прорахунки тощо). Ми встановили, що з кінця вересня 1941 р. він був суттєво дезорганізований відтоком районної та місцевої партійної і радянської номенклатури з ряду районів, в т.ч. й Вовчанського. До початку окупації жодного самостійного партизанського загону в районі створено не було. Відступ разом із Червоною Армією більш як половини харківських партизанських загонів ускладнив ситуацію. Певною мірою виправити положення вдалося, залучивши до дій у прифронтовій смузі партизанський загін «Месник» Микоянівського району Курської області (М.І.Проскурін) і загін обласного УНКВС (І.М.Кулішов).У ході дослідження ми виявили, що основними формами дій загонів у прифронтовій смузі були обмежені дії розвідно-диверсійних груп у зоні тактичної оборони і найближчого запілля ворога на глибину до 30 км. За відсутністю координації та центра керівництва ефективність дій була не завжди високою на відміну від втрат, що спричинялися недоліками організацій та підготовки браком досвіду оснащення і постачання. Рейдові дії обласного загону НКВС Івана Кулішова здійснені територією 9-ти районів Харківщини у ірудні 1941-лютому1942 років, мали винятковий характер.

Я дослідив, що створення 3-х Вовчанських загонів (Д.КЛещенка, І.АІІІепелєва, В.Синельникова) виявилося запізнілим і неефективним. З окупацією району в червні 1942 р. до бойових дій у тилу ворога вони не приступили, а відійшли на схід разом із Червоною Армією. Формами дій у глибокому тилу стали диверсії на комунікаціях (залізницях, автошляхах), ведення агітаційно — пропагандиської роботи, напади на пости сільської поліції порядку’. На цей період припадає більшість каральних операцій окупантів, дій з виявлення партійної агентури і проведення «акцій залякування» населення. Людські втрати партизан і патріотів Харківщини були у 1942 р. найбільшими.

3-й, завершальний етап партизанських дій (30 січня — 10 лютого 1943 р.) тривав на Вовчанщипі менше двох тижнів, носив активний, характер і завершився разом із визволенням території району від німецьких загарбників. Форми дій були аналогічними до попереднього етапу, а втрати — мінімальними.

4-й етап партизанської боротьби на Харківщині (лютий-вересень 1943 р.) для Вовчанщини, як і решти східних районів області, був не властивий, оскільки пов’язувався, визволенням її центральної та західної частин.

Робота суттєво уточнює належним чином недосліджені події на Харківщині Вовчанщині 1941-1943р.р. А застосовані при цьому підходи можуть бути пошир дослідження реалій та генези підпільно-партизанського руху на всій те|: Харківщини, а можливо, й інших регіонів України.