Обрядовий землеробський календар

Обрядовий землеробський календар

Українці — одна із найдавніших націй у світі, яка мас багаті народні традиції. А чи відомо нам. Де витоки цих традицій Як формувалися вірування, обряди та світогляд нашого народу — весь великий скарб народної мудрості. Який ми отримали у спадок?

Життя людей у будь-якому суспільстві залежить віл певного загальноприйнятого традиційно встановленого порядку Такий порядок формувався протягом усього історичного розвитку народу і пов’язаний або з річним календарем, або зі стадіями розвитку людини та сім’ї.

Кожен українець мас бути обізнаний з історією свого народу, мусить знати, як жили наші діди і прадіди, за що вони боролися і як будували свою долю.

Літочислення, періодичні зміни сезонів природи — невід’ємні складники етнічної культури, з якими пов’язані звичаї, обряди та свята. Протягом багатьох віків ця обрядовість увібрала в себе істотні риси соціального, економічного життя народу. В ній знайшли свого відображення громадський Устрій, сімейно-побутові стосунки українців, особливості їхнього світогляду, психології, моралі.

Давні — прадавні предки українців були землеробами, скотарями, ремісниками і мисливцями, а ще вони були знані як непохитні загартовані воїни. Здатні витримувати мороз і спеку. Слов’яни були язичниками — тобто молилися багатьом богам. Хоча ми можемо з впевнено сказати, землеробські обрядовості ми знаходимо і елементи язичницька.

Традиційно українці шанували землю, називали її «маги «, «свята земля», вважаючи її святою живою істотою. Здатною відчувати біль.

Календарна обрядовість тісно пов’язана з природою, релігією, трудовою діяльністю людини, котра, як правило, підпорядковувалася сільськогосподарському трудовому календарю.

Всі народні свята в Україні розглядають як свята хліборобського періоду сільськогосподарського року.

Дана робота була апробована на факультативах народознавства в 8 і 9 класах, а також на уроках історії України.

В умовах національного і культурного відродження, ствердження Української державності виняткова роль належить етнографії, однією із складових якої є обрядовий землеробський календар.

Як у пращурів, так і в слобожан головним промислом було землеробство. Ним займатися в Слобожанщині не тільки мешканці сіл, хуторів та слобод, а й міст і містечок. Засиляючи Дике поле, слобожани зразу ж прийнялися за оранку та сіянку земель. З собою вони привезли не тільки сільськогосподарський і побутовий інвентар, а й свої землеробські звичаї, обряди, традиції.

Вивчаючи літературу по даній темі, автор прийшла до висновку, що достатньої літератури не так уже і багато, або ж вона присвячена тому чи іншому регіону України. Тому на протязі трьох років, автор провела відповідну пошукову роботу у своєму населеному пункті записала розповіді старожилів, своєї бабусі, а також на основі особистих спостережень, написала дану роботу. Звичаї і обряди подані в праці притаманні саме Харківщині, своєму селу.

Народознавчі спостереження показують, що землеробська обрядовість сприяє більш глибше зрозуміти жити і побут селянина, його світогляд; створює умови для систематичного спілкування, а отже — для толерантності, взаємоповаги, осмислення як себе, так і оточення. Вона не тільки формує, але й сприяє проявові гуманних стосунків, викликає бажання відгукнутися на доброту, сприяє формуванню добродійного громадянина, яким може здобуті знання застосувати у практичній діяльності.