Нариси з історії селища Чапаєва

Нариси з історії селища Чапаєва

В степовому повіті Полтавської губернії, де колись паслися вівці, більше ста років тому був побудований Циглерівськнй цукровий завод, і це змінило життя навколишніх людей. В економії почали вирощувати нову на гой час культуру — цукровий буряк. Тисячі людей мали заробіток, хоча умови праці були дуже важкими у перші роки існування заводу члени правління акціонерного товариства змінювалися дуже часто, видно справи підприємства йшли кепсько Харитоненко став власником цукрового заводу в 1906 році. Він зумів розрахуватися із боргами, налагодив виробництво, підвищив рентабельність цукрового заводу і маєтку.

Циглерівське підприємство, що знаходилося за сто верств від Харкова, було відірване від культурного житія Жили люди тут тихо. Смирно. Своїм буденним життям, майже нічим не цікавлячись, окрім прагнення якось краще влаштувати своє існування з матеріальної сторони, використовуючи дія цього різні засоби і способи. На початку 1919 року Циглерівський цукровий завод перейшов у власність держави. Через брак палива підприємство так і не відновило роботу. Завод не працював аж до 1925 року. В роки громадянської війни територія нашого краю неодноразово опинялася в зоні активних дій різноманітних повстанських загонів, а то і просто кримінальних угрупувань і банд із переходом до мирного життя відновилась робота на цукровому заводі, але вже не на Циглерівському. а на Ленінському В 30-х роках на заводі влада широко розгорнула соціалістичне змагання, зокрема стахановський рух. Цукроварня стала в голодний 1933 рік годівницею і рятівницею Але все ж таки на території селища проживають багато людей, які пережили ті страшні роки Жителі Чапаєвського населеного пункту, залякані репресіями, мовчки терпіли і нестатки, і голод, кожний намагався вижити самотужки.

Народ без пам’яті, без минулого, без історії — не народ Це вже просто населення Це люди, в яких немає нічого свого, нічого святого. Такий народ легко поневолити як фізично, так і духовно, він не може себе боронити Але ще не все втрачено. Ще с люди, які пам’ятають минуле, історію, які знають пісні, казки. Чи житиме народ наш, чи зникне з лиш земля, залежить від нас з вами Від того, як ми зуміємо зберегти свою мову, свою пісню, свою культуру, свій дух, свою історію. То ж не дамо засохнути історичному дереву нашого народу.