Моя мала Батьківщина за роки незалежності

Моя мала Батьківщина за роки незалежності

Моє село с маленькою частиною України і те яким воно є, чим воно живе, на це сподівається, у що вірить добре відображує всі прагнення і сподівання українського народ).

Лана робота присвячується моїй малій Батьківщині — селу Шелестове, де, народилася, проживаю, навчаюся, куди б хотіла повернутися і працювати, виховувати и ростити своїх дітей. Однак умови в яких опинилися сучасне село дуже далеко, від тих райдужних мрій, які існують в моїй уяві Свою роботу я назвала «Моя мала Батьківщина за роки незалежності (1991 — 2008 рр.), адже цією роботою планую привернути увагу до проблем села і не лише конкретного, адже доля мого села — це доля всіх сіл України.

Робота становить гри основних розділи:

  • розділ — Демографічні зміни в селі за 1991 -2008 рр.
  • розділ — Проблеми працевлаштування населення.
  • розділ — Розвиток інфраструктури села.

Якщо в 70-х на початку 80-х років населення нашого села становило близько 5 000, те на сьогодні тут зареєстровано 1 909 чоловік з них 350 дітей віком до 18 років з них школярів 216, 911 громадян працездатного віку 648 — пенсіонерів. Тенденція по зменшенню населенні починається десь з середини 90-х років.

Таке катастрофічне зменшення населення вплинуло негативним чином на деякі хутори, які входять до складу Шелсстівської сільської ради. На сьогодні Григорівна. Сінькова балка та Ліспе зникли з карти, таких хуторів більше не існує, оскільки населення їх залишило.

На сьогодні Шелестівська ЗОНІ І — III ступенів має 216 учнів, тенденція по зменшенню кількості учнів розпочалася ще з середини 90-х років коли населення починає масово покидати село Зникли школи в Петропавлівці. Пащешвці На сьогодні з цих хуторів до ПІелестівської школи підвозиться така кількість дітей ІІетропавлівка — 4 учні Пащенівка — 16 учнів Нагальне — 7 учнів Цепочкіно — 3 учні.

ІЗ селі надзвичайно важко працевлаштуватися професії, які обирають випускники школи не можуть бути задоволені. Проаналізувавши працевлаштування випускників школи виявили стійку тенденцію до того, що молодь до села не повертається. З випускників 1993 1994 років кількість яких становила 23 учня і які на сьогодні мали б стати основою для поповнення генофонду села, до села повернулося після навчання надзвичайно мало та й на всі змогли влаштуватися по спеціальності.

Питання, яке було підняте в даній роботі є надзвичайно актуальні на сьогодні і не лише актуальним, а ще й болючим, адже доля мого села — це доля багатьох українських сіл приречених на жалюгідне існування.