Моральна шкода

Моральна шкода

Право особи на повагу до її гідності, як це випливає із статті 28 Конституції України, передбачає не тільки заборону щодо неї катувань, жорстокого, нелюдського поводження чи покарання з боку офіційних осіб. Посяг ати на гідність особи, тобто на її самоповагу до своїх моральних якостей і етичних принципів, не вправі ніхто. [1, стаття 28]

Кожна особа вправі вважати себе чесною, порядною, добросовісною тощо, дбати про свою репутацію, наполягати на повазі до себе, а також вимагати, щоби будь-які сумніви щодо її моральних якостей і етичних принципів були належним чином обґрунтовані.

Вперше в Україні можливість відшкодування моральної шкоди передбачив Закон УРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації»‘ 1990 р. У 1993 р. парламент прийняв Закон України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. № 3188-ХІ1, яким до Цивільного кодексу УРСР від 18 червня 1963 року було внесено окрему статтю, що регулює основні засади відшкодування моральної (немайнової) шкоди. З того часу й до сьогодні судова практика намагається сформулювати критерії та механізми визначення розміру відповідної (еквівалентної) компенсації моральної шкоди. На сьогоднішній день «апетит» потенційних позивачів з приводу відшкодування моральної шкоди неймовірно зріс. Адже людське життя, тим більше в нашій державі, перенасичене негативними емоціями. Тому шкода моральному здоров’ю спричиняється практично всіма протиправними діями третіх осіб, що означає практично безмежні можливості потенційних позивачів «знайти» підстави для компенсації моральної шкоди в суді. Як результат — у судовій практиці безнадійно спутано матеріальну й моральну шкоду та порядок їх відшкодування. Такий етан речей можна пояснити відсутністю законодавчого визначення поняття «моральна шкода», недостатньо визначеним механізмом її компенсації та іншими стандартними наріканнями на поспішний результат діяльності найвищого законотворчого органу держави. Але таке пояснення, ясна річ, непокоїть потенційних відповідачів, наприклад, засоби масової інформації.