Маніфестація сприйняття часу

Маніфестація сприйняття часу в українській ментальності

Сприймання часу етносом це суб’єктивне його переживання. Для східних слов’ян до запровадження християнства була характерною архаїчна темпоральність, де представлено циклічну чи сггіралевидну концепцію часу. Що було пов’язано з практичним повсякденним досвідом землероба, життя якого регулювалося природно — сезонними циклами. В епоху Середньовіччя було привнесена християнська лінійність і вироблений образ часу з особливою системою координат, в якій горизонтальний вектор подієвого часу перетинається з вертикаллю духовно — вмотивованого часу, спрямованого до Вічності, де на перетині цих векторів утворюється хрест — символ, що узагальнює універсальні закони світу. І, як відомо, на короткому життєвому шляху людини у кожного свій хрест і кожен несе його по — своєму.

Феномен української темпоральності почав формуватися після занепаду Галицько — Волинського князівства. Перебуваючи у складі різних державних утворень в українців виробилася романтична концепція нації та ідеалізація власної історії, а в житті неквапливість та втеча від реальності. Типологічними рисами сьогодення є:

1 )середньовічна темпоральність («плюралізм і дискретність» подієвого часу),

2) пасеїзм і філологічна свідомість замість історичної, і

3) культурне некрофільство, — тільки остання, третя становить справді серйозну загрозу для майбутнього національної культури.

Інтеїрація в Європу додає нам постійного відчуття дефіциту часу. Як результат українець — це людина, що не живе в реальному часі, а живе минулими нещастями, жаліючи себе і мріючи про майбутнє «Якби…», відкладаючи вирішення важливих справ на невизначений термін, боячись відповідальності.