Лозівське підпілля

Лозівське підпілля (1941 — 1943 рр.)

У жовтні 1941 року після жорстоких боїв фашисти увірвались в моє рідне місто. Під загрозою смерті населенню заборонялось після 8 годин вечора виходити на вулиці, всіх жителів виганяли на розвантаження вагонів, ремонт колій. За найменшу непокірність арештовували, били. Тисячі юнаків і дівчат були насильно вивезені в Німеччину на каторжні роботи. Гестапівці розстрілювали невинних людей, а трупи вивозили в балку за місто, забороняючи рідним ховати їх. Вони об’єднувалися в підпільні організації і діяли.

Піл час фашистської окупації в Лозовій діяла партійно-комсомольська група, яку під час другої окупації очолив майстер колісного цеху Лозівського вагонного депо комуніст Олександр Іванович Немченко. Підпільники розповсюджували повідомлення Радянського Інформбюро, викривали мерзенні дії ворогів, організовували трудящих на боротьбу із загарбниками.

Після смерті Олександра Івановича Немченко керівником підпілля став військовополонений майор Іван Прокопович Мезенцев (дядя Ваня). Підпільники приймали повідомлення Радянського Інформбюро, несли в маси слово правди про справжнє становище на фронтах Вітчизняної війни, організовували диверсії.

У місті активно діяла комсомольська група, очолювана дочкою Олександра Івановича — Надією Немченко. До підпільної організації, крім Надії Немченко, входили Микола Хитущенко, Олексій і Віра Мелащенки, Женя і Віктор Тарани, Ліда Романенко, Віра Шандугіна, Люся Кордикова, Ліна Чередниченко, Дня Юрасова, Таня Жовтобрюх, Варя Татаренко та інші. Молоді патріоти псували ворожі лінії зв’язку, розповсюджували листівки, перешкоджали рухові ворожих ешелонів, допомагали втечі радянським воїнам з фашистського табору смерті тощо.

У чорні дні фашистської окупації підпільні групи діяли і на території Лозівського району. Активно діяла підпільна група в Панютиному, до складу якої входили П.Ільїн, Г. Очеретенко, Л. Маусліс, І. Чернова, Є. Соловйова та інші.

Патріоти розповсюджували листівки, проводили підривну роботу — псували обладнання на електростанції, всіляко перешкоджали виходу з ремонту фашистських танків. Окупанти жорстоко розправилися з підпільниками — всі вони були розстріляні.

Дівчата-підпільниці ходили на побачення до військовополонених в табір під виглядом родичів і, ризикуючи життям, передавали їм толові шашки, бікфордів шнур, патрони, ручні гранати. Табір знаходився на околиці міста і назад треба було переходити через переїзний міст, який пильно охороняли німці.

Підпільникам вдалося налагодити зв’язок з лікарем районної Лозівської лікарні Сергієм Григоровичем Домбровським. Ризикуючи життям, він видавав багатьом юнакам та Дівчатам фіктивні довідки про хвороби.

Але не все проходило легко. До рук гестапівців потрапили підпільники Микола Хитущенко та Олексій Мелащенко, які витримали всі звірства гестапівців, але товаришів не видали і були по-звірячому розстріляні.

В кінці 1942 року передчасно помер від розриву серця Олександр Іванович Немченко. Тепер Лозівське підпілля очолив І.П.Мезенцев.

На початку 1943 року Червона Армія розгорнула широкий наступ на Південному і Південно-Західному фронтах. 11 лютого наші війська заволоділи містом Лозова. Перед втечею з Лозової німці намагалися вивезти десятки ешелонів з цінним вантажем. Але це їм не вдалося. Не вдалося їм і підірвати склад боєприпасів. Дядя Паня (І.ІІ.Мезенцев) та його товариші застрелили начальника складу, перебили охорону. На допомогу прийшли робочі -залізничники. Та все ж німці дізнались про ці події і направили іуди великі сили. Зав’язався нерівний бій. Підпільникам вдалося вибратися із оточення, втративши кілька чоловік вбитими і пораненими. Але боєприпаси німці все рівно не встигли ні вивезти, ні зірвати.

Добрим словом згадують лозівчани головного лікаря Лозівської районної лікарні Сергія Григоровича Домбровського.

Військовий лікар Сергій Григорович Домбровський у травні 1942 року в районі Лозової потрапив у полон. Добре володіючи німецькою мовою, він зумів завоювати прихильність окупаційних властей і стати хірургом і головним лікарем Лозівської районної лікарні.

Під виглядом хворих на тиф, С.Г.Домбровський лікував поранених радянських воїнів, потай від гестапо і місцевої поліції повертав житія десяткам захисників рідної Вітчизни, які поранені потрапили у полон.

Німецька розвідка пильно стежила за лікарем. Підозра посилилась після того, як гітлерівці довідались про похорон льотчика Абросимова. І ось однієї темної ночі німецька польова поліція заарештувала С.Г.Домбровського. Але й після арешту й страти С.Г.Домбровського підпільники лікарні продовжувати діяти.

Війна внесла нові немеркнучі подвиги в боротьбі з гітлерівськими бандитами під час окупації району, назвала нові імена героїв.

Імена комсомолок Нелі Артемович га Зіни Макогон, що були тяжко поранені при виконанні покладених на них завдань, згадуються зараз молоддю Лозової як імена комсомолок-героїнь.

Комсомолку Тамару Дейч фашистські людожери замордували в за стінках гестапо, вимагаючи від неї відомостей. Але й перед смертю Тамари кати нічого не довідалися. Смерть вона приймала як справжня дочка народу, як патріотка своєї землі.

Безстрашні комсомольці-патріоти Татаренко. Букрей, Кравченко, Гицький. Христенко, Добродум, Глущенко, Іванова, Лучко, Тихий творили славні діла своєю роботою в німецькому тилу.

Велику, важку і небезпечну роботу проводили комсомольці-підпільники Лозівщини під час німецької окупації, наближаючи тим самим час перемоги над ворогом.