Історія села Закутнівка Харківської області

Історія села Закутнівка Харківської області

Свою науково-дослідницьку роботу я присвятив вивченню історії мого села Закутнівка, якому вже майже 200 років

Актуальність теми дослідження пов’язана з тим, що на нинішньому етапі розвитку, коли в країні відбуваються глобальні зміни, важливо не втратити кращі традиції, вивчати саме історію свого краю, щоб не допустити помилок у майбутньому.

Ступінь розробки проблеми. Історія є країн, міст і сіл. Її мають народи і кожна людина. Історичних джерел про село майже немає, крім книжок: Історія міст і сіл Харківська область — К. 1967 р.. Андрій Парамонов «Слобода Закутні хутори» -X. 2002р., Василь Омельченко «Землі своєї солдат» -X. Прапор, 1984р. та ті, матеріали, які зібрали члени «Етнографічного гуртка» Первомайського районного Будинку дитячої та юнацької творчості на базі Закутнівської ЗШ І-ІП ступенів під керівництвом учителя Нємич Любові Трохимівни

Тому метою роботи став збір свідчень, документів, спогадів і фотографій про історію села в різні періоди.

Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків.

У першому розділі мною були досліджені свідчення істориків про заселення земель села і його розвиток в XIX столітті.

Другий розділ присвячений історії села в XX столітті Я дослідив етапи розвитку села напередодні Світової війни, революційних подій 1917-1922 років, період становлення Радянської влади, розкуркулення. Голодомору 1932-1933 років, період репресій та період Великої Вітчизняної Війни Багато знайшов матеріалу про відбудову села та його розквіт в післявоєнні роки. Я знайшов свідчення про учасника двох Парадів Перемоги V Москві, голову колгоспу «Україна, який 30 років головував у колгоспі Знайшов списки Розкуркулених. відправлених в Німеччину в період Великої Вітчизняної війни.

У висновках підведеш основні результати пошукової роботи, а саме: двохсотрічна історія села схожа на історію інших сіл. Пережила Закутнівка всі етапи життя: воєнне лихоліття, голодомор, роки відбудови, розпад країни…

Зараз у селі менше тисячі мешканців. В центрі височіє найбільша будова села триповерхова школа, де я вчусь, двоповерховий Будинок культури, лікарня, магазин, їдальня, дитячий садок, машинно-тракторна майстерня, адміністративне приміщення агрофірми і сільради, спортзал.

Як зникають реліквії, люди, так зникає і те, що створене ними. Але зменшується з кожним роком у селі кількість людей, господарство. Не розвивається соціальна інфраструктура. Дітей у школі стало набагато менше, ніж раніше, тому що молодь виїжджає із села: нема» роботи. Ось що дають фірми, не те, що колгоспи

І хоч мало учнів у школі зараз в порівнянні з тими, післявоєнними, все ж діти стараються навчатися, добиватись успіхів у навчанні, спорті, культурі Беруть участь у конкурсах, предметних олімпіадах, КВК, де часто бувають переможцями, призерами, і продовжують їх навчати учителі школи як попередніх років, так і нові.

XXI століття подарувало школі прекрасний комп’ютерний клас, новий шкільний автобус. У ремонті школи допомагають батьки, деякі спонсори трохи агрофірма «Україна Нова.» Але на жаль, держава зараз мало допомагає, перекинула свої обов’язки на плечі батьків, спонсорів. А це дуже прикро.

Нам же, учням, самим хочеться допомогли своєму селу з такою багатою історією, що славиться широкими полями, глибокими ставками, зеленими садками, а головне — людьми, працьовитими, співучими.

Зараз живемо знову в складний час. Я часто замислююся над тим, зо нас чекає в майбутньому, чи наведуть розумні голови порядок у державі, чи, може, й зникне слово «Україна»?

Так хочеться, щоб життя стало кращим і в країні, і в моєму селі. Я вірю в це, бо нам, молодому поколінню, все відроджувати.

Я вірю, що прийде той час, коли всі будуть багаті й щасливі, а села — веселі й красиві…

В моїй роботі мало історичних, архівних джерел. Робота, що була менша за обсягом, використовувалась у минулому навчальному році па районному та обласному етапах Всеукраїнської історика — географічної експедиції «історія міст і сіл України»; була прослухана на районній краєзнавчий конференції «Моя земля — земля моїх батьків».

Я продовжую роботу членів гуртка «Географічне краєзнавство». Тому частину матеріалів узяв з цієї роботи, інші — з приватних архівів, з газет, спогадів земляків, рідних, старожилів. ветеранів війни і праці. Працював я з матеріалами і в обласній бібліотеці імені В. Г. Короленка

Важко приходиться писати подібні історії, тому що мало залишається старожилів зі спогадами, та ще мені треба розпитувати, розшукувати, щоб була повна історія села Бо історія твориться щодня людьми, їхніми руками, головами. Не можна не любити своє село, рідний край, де ти народився.