Харківський губернатор Олександр Іванович Петров

Хазяїн (сторінки життя харківського губернатора О. І. Петрова)

 «Хазяїн» — так сучасники говорили про Харківського губернатора Олександра Івановича Петрова. Він жив на зламі епох — у дивовижний час революційних перетворень Олександра II і контр реформ Олександра III.

Про актуальність виконаної наукової роботи свідчить той факт, що, працюючи над темою, автор зіткнувся з тим, що донині не видане не тільки наукове дослідження про час його перебування на посаді харківського губернатора, але немає наукової праці про життя Олександра Івановича Петрова взагалі. Мовчанням обійдене життя людини, що в період контр реформ Олександра III обіймала посаду голови найбільшої в Росії губернії і зробила вагомий внесок у розвиток міста Харкова, губернії і держави.

У цьому контексті автор намагається по-новому підійти до освітлення історії кінця XIX століття і ставить наступні цілі:

Дати уявлення про період російської історії з 1886 по 1897 рік через призму біографії Олександра Івановича Петрова.

Визначити ступінь реальної участі О. І. Петрова в суспільному і політичному житті Росії, значущість сліду, залишеного ним в історії.

Висвітлити маловідомі і білі плями в історії Харківщини та нашого міста.

Хронологічні межі дослідження — період із 30 січня 1886 року по 1897 роки,

тобто з моменту призначення Олександра Івановича харківським губернатором і до його призначення сенатором.

Основою для написання наукової роботи стали як джерела, так і література, досліджені автором.

Цінним джерелом інформації автор вважає роботи,. — «Курс истории России XIX века» А. А. Корнілова, «Историю города Харькова за 250 лет его существования» Д. І. Баталія і Д- П. Міллера, «Азбучньїй указатель имен русских деягелей для Русского биографическоіо словаря», «Альманах современньїх русских государственнмх чеятелей», І. Блінова «Губернатори. Историко-юридический очерк», «Исторический очерк Харьковской тубернии» В.А. Барвінського, «Губернатори н генерал-губернатори г. Харькова» С. І. Посохова і А. Н. Ярмиша та інші.

Певні відомості про діяльність О. І. Петрова на посту харківського губернатора знайдені автором у збірці архівних документів і матеріалів із серії «Старовинні міста Харківщини», в газеті «Південний край», Харківські губернські відомості.

Аналізуючи монографії і статті, автор прийшов до висновку, що дана тема не знайшла висвітлення у вітчизняній історичній науці, а якщо період правління Петрова згадується, то схематично, уривками. Тому запропонована автором робота є спробою заповнити цю прогалину, оскільки саме на Харківщині молодий, енергійний чиновник стає політичним діячем загальноросійського масштабу, звертає на себе увагу імператора, який, оцінивши здібності Петрова по налагодженню господарського життя міста, направляє його на інші відповідальні посади.

Робота складається зі вступу в якому розкривається актуальність теми, її мета, дасться огляд історіографії та двох розділів.

Перший із них — «Життєвий шлях: від кадета до губернатора» — містить автобіографічні дані, відомості про кар’єру О. І. Петрова перебування його на посту мінського губернатора.

Виходець із небагатої дворянської сім’ї, О. І. Петров зміг реалізувати свої здібності і поставити їх на службу Росії. Він пройшов складний шлях від кадета до спочатку мінського губернатора. Під час губернаторства Олександра Івановича в Мінську столиця білоруських земель перетворилась на будівельний майданчик.

Значно виріс міський бюджет, що дозволило не тільки розшириш будівництво, але й виділяти значні кошти на допомогу незаможним людям, адміністративні перетворення.

Другий розділ «Хазяїн. Харківський період життя і діяльності губернатора Олександра Івановича Петрова», аналізує господарську і меценатську діяльність Петрова на посаді харківського губернатора.

Перебуваючи протягом 10 років на чолі однієї із самих крупних губерній Росії, він у період контрреформ не перешкоджав розширенню повноважень міських і земських виборних органів, залучав до їх роботи освічених і багатих людей. Особистим прикладом губернатор доводив, що тільки активна участь кожного громадянина в житті суспільства здатна змінити життя в цьому суспільства на краще.

Олександр Іванович вважав, що влада монарха повинна бути сильною, але вона може бути такою тільки у тому випадку, коли спирається на підтримку і розуміння народу.

Усвідомлюючи, що в період реакції 1880-х років він не здатний змінити існуючий Урядовий курс, Олександр Іванович зосередив свою увагу на впорядкуванні міста і добродійних справах. Він сприяв розбудові міста Харкова і губернії. В місті почалося невидане будівництво. Була розширена територія міста, удосконалено адміністративне ділення Харкова, забруковані вулиці міста, збудовані мости через Лопань, розбиті нові парки і сквери. Петров сприяв відкриттю Олександрівського притулку і училища для сліпих, діяльності музичного товариства, комерційного училища, суспільної бібліотеки.

Завдяки своєчасним і енергійним заходам, прийнятим губернатором, були «пом’якшені» наслідки голоду 1891 року і холерної епідемії 1892 року.

Робота мас висновки, в яких автор підсумовує внесок О. І. Петрова в розвиток міста на посту харківського губернатора.

У результаті проведеного автором дослідження можна (робити такі висновки:

В особі Олександра Івановича Петрова Харків одержав прекрасного господарника, мецената, члена станових і добродійних організацій. Десятирічне перебування Петрова на посту губернатора ознаменувалося грандіозним будівництвом в місті і губернії, добродійними акціями, культурним розвитком краю.

Теорія і практика консервативного лібералізму, яку сповідав Петров, була єдино вірним шляхом, здатним вивести самодержавну Росію з економічної і політичної кризи, в якій вона опинилася.

Життя показало, що багаті люди Росії тільки тоді вкладатимуть кошти не тільки у власне збагачення, але і в добродійні справи, коли вони бачитимуть подібний приклад з боку чиновників, що були у влади. Життя і діяльність Олександра Івановича Петрова були свідоцтвом йото безкорисливої праці на благо процвітання ввіреної йому губернії.

Перебуваючи за кордоном, О. І. Петров бачив, яке величезне значення влада надає містобудуванню, тому під час свого губернаторства в Мінську і Харкові, він доклав максимум зусиль для впорядкування міста, розширенім будівництва, наведення адміністративного ладу.

У період голоду 1891 року і епідемії холери, яка мала місце в місті і краї в 1892 році, Петров продемонстрував видатні якості організатора. Вій зміг чітко організувати губернський адміністративний апарат на боротьбу з лихами. Не допустив розповсюдження епідемії в місті і губернії. Смертність в Харкові і області була мінімальною.

Досвід, придбаний О. І. Петровим в Харкові, дозволив йому надалі бути успішним чиновником на посаді помічника генерал-губернатора у Варшаві.

Пам’ять про Олександра Івановичі Петрова увічнена в харківському зоопарку, що існує нині, одним з ініціаторів створення якого він був і на розвиток якого жертвував кошти.

Діяльність Олександра Івановича Петрова на посту харківською губернатора була гідно оцінена в столиці. Він отримав чин таємного радника і звання гофмейстера. За десять років перебування Олександра Івановича Петрова на посаді харківського губернатора він був удостоєний урядових нагород: орденів Владимира 1-го ступеня і Білого Орла, Святого Станіслава 1-го і 2-го ступенів, святої Анни 2-го і 3-го ступеня».

Практична цінність роботи заклечається в тому, що вона може буде використана вчителями історії при вивченні теми «Наш край в пореформений період», на заняттях гуртків з історичного краєзнавства, для широкого кола читачів, які цікавляться історією свого рідного міста і краю.