Харків'яни у роки німецької окупації

Харків’яни у роки німецької окупації (1941 — 1943 рр.)

Життя харків’ян у роки німецька — фашистської окупації завжди буде актуальною темою, тому що під час цих подій загинуло багато наших співвітчизників, які не жаліючи свого життя, боролися з ворогом

З перших днів окупації Харкова за заздалегідь розробленими планами, з урахуванням накопиченого в холі воєнних дій в Україні досвіду в місті встановлювалася багатоступенева система влади з мстою пригноблення місцевого населення 3 24 жовтня 1941 року мешканці Харкова і області повинні були виконувати закони і розпорядження німецьких чиновників Вони регламентували життя місцевого населення до найменших подробиць. Смертю карались усі «порушники».

У місті та області постійно діяла комендантська година. Населенню було дозволено ходити по вулицях міста з 5 — ї години ранку до 8 — ї години вечора Той, хто затримається хоча б на 5 хвилин після встановленого часу, мав бути розстріляний на місці.

Частими в місті були повальні облави. «Режим жаху» гітлерівці почали створювати з масових публічних страт беззахисних людей. У Харківській області діяло в окупаційний період 22 концтабори. У таборах було встановлено нестерпний режим — катування голодом, пораненим не надавали ніякої медичної допомоги. Тільки на території Харківської області фашисти знищили близько 22700 полонених червоноармійців та командирів

На Харківщині фашисти використовували спеціальні автомобілі, в яких відпрацьованими газами знищували людей Населення називало такі машини «душогубками». На Харківщині вони з’явилися в січні 1942 року, У них було знищено близько 30 тисяч жителів міста.

Як же сприймали харків’яни німецьке нашестя? З документів випливає безумовний факт різного ставлення населення до приходу німців. Але незабаром харків’яни набудуть трагічного досвіду. Ю В Певельов писав «469 днів в окупованому німцями Харкові А людині треба тільки сорок днів, щоб померти з голоду , і лише кілька годин, щоб замерзнути до смерті, і лише кілька хвилин, щоб померти на шибениці в петлі. Усі ці можливості були вповні забезпечені в ті дні від 25 жовтня до 6 лютого 1943 року».

Голод тривав в Харкові до вересня 1942 року і набув такої трагедії, що, за деякими даними, були зафіксовані випадки трупоїдства. У багатьох випадках не було сили поховати мерців або не було кому. На весну 1942 р. у будинках зібралося багато трупів. За даними міської санітарної станції. 53,3% померлих у лютому 1942р. залишилися за станом на 2 березня непохованими.

Але харків’яни не сиділи склавши руки, очікуючи на голодну смерть. Вони показали безмежний потяг до життя, намагаючись будь — що побороти смерть, і тому центром усього життя городян стають міські базари Спочатку торгівлі не було, пану вала міна Міняли Майже все і часом — у найнесподіваніших комбінаціях Дещо можна було купити і за гроші.

Великою проблемою для харків’ян в умовах окупації був пошук води. Спочатку її брали із викопаних колодязів, але влада заборонила це робити, боячись епідемії Деякі Розтоплювали сніг, інші викопували колодязі, але основана маса ходила за водою до річки Лопань.

Основний тягар окупації Харкова впав на жінок, бо вони становили в кінці 1941 р. приблизно 6!%, а навесні 1943 р. 67% усієї людності міста. Вони рятували життя пораненим. радянським воїнам, військовополоненим, лікували хворих. У період окупації жінка була і матір’ю, і батьком, рятувала життя своїм рідним, добувала хліб.

Дитинство вмить було обірване 22 червня 1941 року. Та життя продовжувалось, хоча й у іншій площині. В грудні 1941 р. діти складали 25,6% усіх мешканців. Не усім вдалося вижита в окупованому Харкові. В 1942 р. рівень смертності серед дітей становив 50,5%. Із 1801 дитини, що потрапила до дитячого будинку в 1942 р., померло від голоду та епідемій 1175 У багатьох дитинство хоч і скінчилось, але юнацькі роки так і не розквітли.

Завдяки свідченням очевидців, можна з впевненістю сказати, що з перших днів окупації німці знищували «порушників», ворогів рейху, помічників партизанів, шкідників Великих масштабів набули реквізиції продовольства і майна й відверті пограбування. Від насилля оку пантів ніхто не був застрахований, навіть ті з харків’ян, хто пов’язував з німцями свої надії і очікував змін.

На Нюрнберзькому процесі серед 14 — ти радянських міст, що були піддані найбільшому, варварському руйнуванні, був названий і Харків. Окупанти намагалися перетворити населення Харкова в слухняних рабів німецького панівного класу, але їх розрахунки провалилися. Харків’яни не покорилися ворогові, вони піднялися на смертельну боротьбу. Ми маємо пам’ятати цей подвиг і шанувати їх пам’ять.