Харків кінця 19 - першої половини 20 століття

Харків кінця 19 — першої половини 20 століття в спогадах мандрівників та мемуарах

Завдання історика при написанні наукової роботи — залучення якомога ширшого кола джерел, серед яких мемуарам належить особливе місце. їх роль зростає при висвітленні історії Харкова другої половини XVIII — початку XIX століття, який у цей час перетворюється на великий адміністративний, економічний та культурний центр Російської держави Спогади сучасників передають такі аспекти життя міста, які не знайшли належного відображення ні в документах, ні в історичних дослідженнях того періоду. Вони містять унікальну інформацію про громадсько-політичне, економічне та культурне життя міста, менталітет, побут і звичаї його мешканців, навчальні заклади Харкова, серед яких особлива увага приділялася університету.

Роботу складається з двох розділів. Перша — це записки про Харків мандрівників, більшість з яких відвідали місто у першій половині XIX століття Серед авторів — як російські мандрівники (В Зуєв, Д.Бантиш-Каменський. 1. Долюрукий. П. Сумароков, М.Жданов. 1 Аксаков. М. Волобугв), так і іноземці її. Коль. А. Гакстгаузен. А. Петцольдт ).

Друга група джерел складається з мемуарів, що були написані мешканцями Харкова, або людьми, що тут тимчасово проживали. В цій категорії особливо виділяються своєю докладністю і інформативністю спогади харківського старожила — Ф.Рейнгардта.

Наступна підгрупа складається з мемуарів, які, так чи інакше, стосуються харківських навчальних закладів Це спогади Ф Лубяновського, що містять згадки про Харківський колегіум кінця XVIII століття, В. Масловича, де описується приватні навчальні пансіони для хлопців, га згадується про університет, І.Кулжинського, який описує першу харківську гімназію наприкінці 20-их рр. XIX століття, а також Г.Селіванова, який присвятив свої спогади харківській третій гімназії 50-х рр. XIX ст..

Ще один великий масив джерел являють собою спогади студентів та викладачів Харківського університету . Більшість з цих мемуарів можна віднести до праць, які всебічно висвітлюють університетське життя. Прикладами такого роду мемуарів с спогади Л.Нічпаєвського, С.Геєвського, М.1. Костомарова, Ф.Неслухівського. І.Любарського. Аналізуючи тексти, можна виділити ряд гем, найбільш притаманних даному виду джерел. Майже всі мемуаристи характеризують викладацький склад і описують навчальний процесс. Дуже цінними є мемуари професорів — В.1. Лапшина, М.М. Ковалева,кого та Д.1 Багалія . їх автори протягом тривалого часу брали участь в університетському житті, і тому спогади, які вони залишили, охоплюють доволі великі проміжки часу і багаті на порівняння різних епох в історії університеті. У більшості випадків мемуари професорів писалися з розрахунком на публікацію Отже, причини появи великої кількості мемуарів про університет полягали передусім у розвитку самого університету — поступовому збільшенні кількості студентів та викладачів, посилення його наукового та громадського значення.

Таким чином, кількість творів мемуарно-описового характеру, які висвітлюють ті чи інші аспекти історії Харкова кінця XVIII — початку ХІХ ст.. досить значна і достатня для досягнення автором мети.

На основі дослідження значного комплексу мемуарної літератури, можна зробити висновки, то Слобожанщина протягом другої половини XVIII — першої половини ХІХ століття продовжувала зберігати певний статус, особливо для столичних гостей та іноземців, тому вона стала об’єктом дослідження і різноманітних описів, зроблених мандрівниками. Більшість з них залишили досить змістовні замітки про цю територію України їх автори намагаються більш-менш об’єктивно охарактеризувати побачене

У спогадах мандрівників та мемуарах знайшли своє відображення не лише позитивні сторони Харкова — гарне розташування міста , широкі вулиці і площі, університет, гостинність його мешканців, але й негативні — забрудненість, байдужість міського керівництва та провінційність способу мислення верхівки міщанства та дворян.

Мемуарні джерела є найцікавішим видом джерел, який найкраще передає дух епохи, але. в той же час. несе в собі досить значний суб’єктивізм та емоційне навантаження. Часто Харків, не будучи об’єктом спеціального дослідження, виступає лише фоном для опису автором свого життєвого шляху. Ряд творів написано не по гарячих слідах, а лише в кінці ХІХ — початку XX століття, через це спостерігається певне послаблення сприйняття мемуаристами минулого, оскільки у багатьох ті часи асоціювалися з молодістю, коли труднощі та негаразди відступали на другий план.

Мемуарна література про Харків кінця XVIII початку першої половини ХІХ століття майже повністю позбавлена опису політичних подій того часу, їх інтерпретації.