Голодомор 30-х років в Шевченківському районі

Голодомор 30-х років в Шевченківському районі

У своїй роботі я висвітила причини та наслідки Голодомору. Моя робота складається зі вступу основної частини яка містить сім розділів, висновків, списку використаних джерел, деяких додатків. За підрахунками українських економістів, українське селянство Щорічно втрачало 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, або іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за один пуд збіжжя, то тепер мусив віддавати за те ж 4-5 пудів хліба. Як ви вже зрозуміли, комуністична влада не збиралася робити селян вільними, адже навіть у неврожайний 1928 р. змусила їх продати перед жнивами торішні запаси за державними Цінами, що прирікало українських хліборобів на голод. Також про стадовище українських селян засвідчує лист із Ставропілля, опублікований у «Тризубі» 1929 р. В ньому йшлося про те, що туди поїхало багато Херсонських людей, які розповідали, що навіть хліборобам не давали хлібопашці, а навпаки заганяли силою в комуну. На жаль, це лихо Голодомору, не оминуло жодної оселі.

У пертому розділі П’ятирічний план розвитку економіки 1929 «Ножиці цін» змальовані основні напрямки політики Сталіна, аби подолати Хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932 — 1933 років. Власне, він повинен був поставши нашого хлібороба на коліна не лише в Шевченківському районі, а й взагалі на всіх українських етнічних територіях — у першу чергу на Кубані, Ставропіллі.

У другому розділі я відобразила ситуацію голоду 1932 — 1933 рр. взагалі на всій Україні, адже ми повинні знати не лише про голод в нашому краї, а й дізнатися, як же жилось селянам в інших містах, селах. На мою думку, це не менш важливо ніж становище шевченківців на той час, адже всіх нас людей, об’єднувало не лише те, що були українцями, тобто єдиним народом, а й те, що таке лихо спіткало усіх.

У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась па одну п’яту, але ж план Хлібозаготівель був піднятий на 44%. Цього ж року була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівля заносились на «чорну дошку». Статуї «чорної дошки» означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд; якщо в селі не було продовольчих запасів, то люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівна загинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932 р. було дозволено продавати гас. сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів, 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівля.

В третьому розділі я більш глибоко описала голод в Шевченківському районі. Саме тут картина була дуже гнітюче вражаючою, а саме: села й поля заросли бур’янами, вулицями й польовими дорогами йшли, мов привиди, голодні люди. Знесилені, вони часто падали на землю й помирали. Документів про голод, в тому числі в нашому краї, практично немає. В Шевченківському РАГСі випадково збереглися акти 1933 року про причини смертей жителів лише одного села Василенкового. Ці документи свідчать, що за рік у селі померли 306 чоловік, з них 200 — голодною смертю. Але ж звісно найважливішим розділом е «спогади очевидців». Саме вони допомогли мені збагнути багато речей. Саме ці люди змогли вижити під час голодомору: вони їли траву, кропиву, кору молодих дерев, тонесенькі корінці цукрових буряків. Але потім, я повернулась до причин Голодомору, адже це важливо знати, аби уникнути такої ситуації в майбутньому. Про все це йдеться в п’ятому розділі. На мою думку, найвичерпнішою категорією для з’ясування причини та і взагалі наслідків голоду є термін геноцид, що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи релігійної трупи. Доказом цього є свідоме створення владою таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян.

Але поговоримо і про наслідки. Аналіз даних демографічної статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду становили близько 150 тисяч чоловік, а до 1934 вже було 5 мільйонів. Не менше мільйона загинуло на Кубані. Становище в народному господарстві, і передусім на селі, було катастрофічним. Однак не має ключового факту — оцінки втрат урожаю 1932 р.

У сьомому розділі йдеться про масштаби, які довгий час приховувалися від громадськості. Документів про голод, в тому числі в іншому краї, практично немає. Згідно документів Шевченківського відділу РАГСу, у 1943 році в Ново миколаївці народилося 52 малюка, але до 1943 року дожили 16 чоловік. Де поділися інші, можна лише здогадуватися.

Отже, як ви розумієте, найбільше померло дітей, адже «кістлява рука голоду» торкалася дитячого організму раніше. Також, на географічних картах зникли численні сільські населені пункти, що існували лише до 1933 року. Коли скінчився Голод, експорт хліба зменшився більш як у два рази. Люди, які все це пережили справжні герої, адже не кожен міг втриматися, аби не з’їсти своєї маленької дитини. Так, вам не почулося, адже таких випадків на той час було багато.