Голод 1932 - 1933 років.

Голод 1932 — 1933 років. Історична праця, національне безпам’ятство чи політичне жонглювання?

Проблема голодомору 1932 — 1933 року в Україні 75 років поспіль живе в пам’яті українською народу і хвилює світове спів товариство. Вона замовчувалась в СРСР десятиліттями.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. З листопада 2005 року з метою забезпечення належного вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновлення історичної справедливості, утвердження у суспільстві нетерпимості до будь — яких проявів насильства. Президент України В.А. Ющенко затвердив Указ «Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні», в якому голодомори названі геноцидом українською народу.

Саме тому поставила перед собою мету дослідити матеріали голодомору в Україні, Харківщині, в рідному місті, визначити причини та масштаби.

Дослідивши різні джерела з цього питання я прийшла до висновку, що голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, людиноненависницькою політикою розкуркулення, масовим терором тоталітарного режиму проти селян. Він не був викликаний стихією, а зумовлений широкомасштабними політичними соціально — економічними експериментами ВКП(б) та уряду СРСР.

Особливо складною була ситуація на Харківщині. За кількістю померлих Харківщина займала лідируючі позиції. За 3 місяці 1933 року в Харківській області померло 600 тис. чоловік. В листі голови Харківського облвиконкому від 0.05.1933 року вказується: «На вулицях Харкова за 27 — 28.05 1933 року підібрано 5 тис. 4 чоловік та 147 трупів.» Загальна кількість смертей, що були зареєстровані у 1933 році На території Харківщини складає 120 750 (разом з містом Харків, де зареєстровано 33900 смертей). Порівняно з 1925 це більше ніж в 4 рази.

Голодомор виявив жахливі явища: канібалізм і трупоїдство, які можна пояснити повним фізичним виснаженням, патологічними змінами в психіці людей. Для ілюстрації остання випадків людоїдства по районам Харківської області такі дані: на 1.03.33 р. — 9 випадків, на 1.04. — 58, на 1.05 — 132, на 1.06. — 221 випадок. Мене ці факти настільки насторожили! Я не розумію як можна на багатій чорноземами землі працелюбний Український народ довести до такого стану: до божевілля, до втрати людського єства.

Спроба проаналізувати масштаби голоду в нашому місті була нелегкою. Тому щ0 в архівах відсутні матеріали, які б підтверджували підвищену смертність населення від голоду. Всі, хто тоді помирав, вважалися померлими від різних хвороб. В музеї прямих свідчень про голодомор не мас. Тому я вирішила звернутись до органів РАГСу, до учнів школи, вчителів з проханням повідомити про факти голоду з історії їх власних родин. Це моє прохання відгукнулось чимало людей. Провівши опитування я дійшла висновку. ІЦ0 у кожного 5 учня нашої школи є родичі . які загинули від голоду, або добре пам’ятають голодні 1932 — 1933 роки. Спогади очевидців я записала в своїй роботі.

Вражає байдужість, або умисна «сліпота» керівників багатьох країн світу на події, що відбувались в Радянському Союзі. На мій погляд, рівень цивілізації суспільства визначається числом збережених людських життів, а рівень дикунства і варварства — кількістю свідомо убивати співвітчизників. Отож думайте і гадайте, якого рівня досягло суспільство 30-х років. Голод фізично винищив мільйони людей. Кожна голодна смерть, я вважаю. — ганебне явище для людської цивілізації.