Гармонія як ідеал і вектор самоорганізації людини і природи

Гармонія як ідеал і вектор самоорганізації людини і природи

Гармонія не узгодженість природи, суспільства, людини, що передбачає взаємне співвідношення, розміреність, рівновагу, порядок, пропорційність різних предметів та явищ.

Золота пропорція відповідає такому діленню цілого на дві частини, при якому відношення більшої частини до меншої дорівнює відношенню цілого до більшої частини.

Протилежності — дві сторони одного і того ж предмету або явища, котрі знаходяться в постійному протиріччі одна з одною через свою абсолютну полярність. Жодна із сторін не може існувати мирно поряд із другою, хоча і належать вони одному і тому ж предмету чи явищу. Гармонія — краса, створена боротьбою протилежностей.

Будь-який предмет чи явище характеризує кількість і якість. Кількість і якість нерозривно пов’язані між собою. Якість характеризує те. чим дане явище або предмет відрізняється від інших. Кількість характеризує предмет чи явище зі сторони ступеня розвитку.

Розвиток людства проходить в обмеженій єдності з природою, частиною котрої вона і є. Людина пов’язана із природою своїм походженням Якщо б вона підкорювалася всім призивам і поривам, то була б неминуче втрачена в вихор хаосу, розколота на сотні і тисячі частин.

Любов виступає гармонізуючим принципом, що дозволяє представити людину в її цілісності, єдності морального початку. В період панування Кохання всі елементи з’єднані в ціле, тобто гармонічно складуються розрізнені елементи.

Пошуки гармонії, прагнення до неї часто призводили людство до діаметрально протилежних результатів. Досягнення гармонії душі, розуму і тіла можливо лише в природному, натуральному співіснуванні з природним, і в решті-решт, космічним світом, тобто синхронізації цих сфер буття в гармонії більш високих порядків.