філософські ідеї Фрідріха Ніцше

Феномен Адольфа Гітлера та філософські ідеї Фрідріха Ніцше

Дослідивши вплив філософських ідей, поглядів та тлумачень Ф. Ніцше стосовно надлюдини та пануючої раси, і простеживши процес перетворення фюрера в диктатора, можна прийти до висновку: філософські ідеї Ніцше, викривлені і спотворені до невпівзнанносгі, дійсно лягли в основу нацистської ідеології та стали фундаментом створення Г’ітлером власного культу особистості. Але очевидно,, що надлюдина Ніцше — це результат культурно-духовного вдосконалення людини, індивід, що набагато перевищує сучасну для Ніцше людину за своїми інтелектуально-моральними якостями. Його надлюдина — це не фюрер, аргументи якого терор та насильство.

Ф. Ніцше шукає спосіб досягнення високої мети — духовного звільнення людини й здобуття нею небувалої величі. Хибно витлумачена концепція «надлюдини» породила помилкове уявлення про антигуманну суть вчення Ф. Ніцше. Він був супротивником жорстокості стосовно інших людей і все його вчення про надлюдину зводилось до самореалізації, самовдосконалення, самовикорення негативу. Принаймні варто пам’ятати, що філософія Ф. Ніцше — це унікальний експеримент саморуйнування потвори в людині для самостворення в ній творця, названого надлюдиною.

Актуальність роботи можна також підкреслити тим, що висвітлювання постаті А. Гітлера в радянській історіографії було досить однобоким. Акцент робився лише на роки війни і роль тирана, що керував військами Третього рейху. Історія приходу фашистської партії до влади в Німеччині — це історія піднесення й перетворення Гітлера в диктатора.

Фюрер спирався на Ніцше, як на першоджерело нацистських поглядів, цитував філософа в своїх промовах з трибуни, але майже повсюдно спотворював слова Ніцше або трактував їх як вважав за потрібне.

Щоб мати абсолютну владу в світі, до чого настільки вперто прагнув фюрер, йому необхідно було домогтися такої влади в партії й у країні. Заради цього він був готовий боротися з будь-якими супротивниками. Одною за іншим Гітлер виводив із гри своїх опонентів у партії, спочатку засновників К. Харера й Ф. Дрекслера, потім свого головного ідеологічного суперника Г.Штрассера й на завершення — наказ убити Рема.

В результаті в середині 30-х років Гітлер стояв на чолі НСДАП, був визнаний її єдиним вождем.

У боротьбі із суперниками по партії Гітлер удосконалював свої методи, засновані на терорі, підступництві, безпринципності. Кожен етап внутрішньопартійної боротьби приносив щось нове в організацію й методи фашистського руху, удосконалював НСДАП, завдяки чому партія стала готовою формою терористичної державної влади.

З 1933 року після приходу до влади, Гітлер починає боротьбу за перетворення фюрера у вождя.

Прийшовши до влади в країні в 1933 році легальним шляхом, Гітлер фактично одержав її з рук народу, що делегував йому свою волю. Це багато в чому зумовило те, що фюрер установив всеосяжний контроль за всіма сферами життя в державі, і переважна маса населення свято вірила в основні цілі, установки фюрера. Поступово йшла заміна колективного правління деспотичною владою фюрера. За допомогою терору й пропаганди фюрер домагався загального підпорядкування й абсолютної влади у всіх верствах суспільства. Завершив Гітлер цей процес підпорядкуванням армії й генералітету, що було дуже потрібно для здійснення його зовнішньополітичних планів, що далеко йшли. До кінця 30-х років Гітлер став тим, чия підтримка була обов’язковою умовою успіху в Третьому рейху. Але влада Гітлера несла в собі руйнування: руйнування демократії, колективного керування державою, руйнування суспільства Німеччини і Європи.

Центром цієї всеруйнуючої сили був сам Адольф Гітлер — фігура вкрай суперечлива. Він мав взаємовиключаючі риси характеру — реалізм і прихильність до ілюзій, простоту й гордовитість, діловитість і екзальтацію, лінь й здатність до енергійних дій. Вій ототожнював себе з партією, стверджуючи, що голос вождя — це голос партії. Його ідеї росли по мірі того, як у ньому зміцнювалася переконаність у своїй величі й геніальності Фюрер відносив себе до особистостей, на яких не поширюються норми життя звичайних людей.

«Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику!» Однобоко сприйнявши та викрививши ідейно-філософські погляди Ф. Ніцше, він створив специфічну ідеологію нацистського рейху, засновану на ідеях про світове панування надлюдей-арійців над недолюдками інших рас та народів, на божественному провидінні, що дає право чудовій білявій бестії прагнути здобичі на правах сильного, пожираючи слов’ян га іудеїв. Гітлер бачив себе найбільшим генієм власного народу та найбільшим законодавцем прийдешнього людства, вважав себе посланим для цього на землю провидінням. Широко відоме його ствердження: «Кажуть, що я політичний геній. Це помилка, я просто геній». Йому дійсно вдалося вивести країну з найглибшої кризи, згуртувати націю в рівності й процвітанні. В усій Європі у фюрера було багато шанувальників. Усі прихильники нацизму вважали, що духовна єдність нації вирішить усі проблеми, тому ця мета виправдовує засоби.

Для Гітлера — людини, позбавленої творчої енергії, самозакоханої, що рветься до влади з патологічною пристрастю, природним було падіння вниз із вершини влади в безодню поразок, що завершилося смертю.