Український та російський жіночий костюм

Етнопсихологічні моделі поведінки українців в конфліктах першої третини ХХ ст.

Метою моєї роботи завдяки індуктивному методу дослідити основні моделі поведінки Українців під час конфліктів в першій третині XX ст.. Моделі поведінки спираються на соціальні і базові інстинкти, які повинні мені були допомогти отримати результат, що до основних етнопсихологічній констант змісту вкраїнської картини світу та української культурної теми.

Мною була проведена апробація методології дослідження, яка представлена в роботі Володимира Янова методологія досить дієва, тим більше що альтернативи більш чіткого методологічного апарату для дослідження історичного матеріалу ні ким більше не запропоновано. Я маю на у ваті лише в розрізі антропологічного га етнопсихологічного підходу, марксовську систему таким чином не враховуймо свою дієвість вона не раз довела але експлуатацією її такими політиками як Сталін дискредитували марксовську систему бо завдяки таким підходам людина урівнюється в своїх інстинктах з твариною — Голодомор краще тому підтвердження.

Після проведеного дослідження магмо змогу виокремити такі етнопсихологічні константи картини світу українців.

Орієнтація на намагання жиги в своєї спільноті, але як феномен доповнюється індивідуалізмом на одиниці, живучи в спільноті й прагнучи спільноти, зберігає самостійність і неповторну індивідуальність; б)одиниця розпливається в спільноті й втрачає своє обличчя. На відміну від констант росіян де виокремлюється колективізм.

Життєві орієнтації на етнокультурні та духовні цінності (Приклад «слово» Вінніченка і його «служіння слову» — абстрактність проти конкретності, ухід від реальності).

Орієнтація ні на абстрактну логіку закону, а на своє етнічне або індивідуальне розуміння справедливості (наприклад, — соціальної справедливості під продрозкладки для армії та голодного міста, до справедливості «отаманщини» і куркуля, але є і етнічне розуміння справедливості — консерватизм проти радикалізму на рівні емоційній, ціннісному послідовному та дієвому). Окремо від спокою не може бути соціальної справедливості, тому до консерватизму українці проти радикалізма.

Інфантилізм при вирішенні життєвих проблем, надія на те що хід подій сам приведе до результату.

Орієнтація на владу від романтичної підтримки до аутізма, кращі «моя хата скраю» лише б не чіпали (фаталізм у відношенні до всього що торкається держави та влади, бо там від індивідуальних зусиллях людини мало що залежить). Напроти все що торкається господарства це підкоряється волі індивіда, це свій світ, якщо свій (розкуркулення це те що дуже нанесла відчутну руйнацію константам картин світу українців).

Орієнтація на посаду та службу, намагання війти в систему щоб щось змінити (інтелігенція та партійні діячі України в 20-х рр.).

Боротьба лише за ідею, краще якщо ця ідея комусь допомогти чи взагалі абстрактна віра, соціальна справедливість, демократичні традиції.

Таким чином традиції і спокій в житті індивіда в своєї етнічної спільноті як необхідна умова справедливість — саме це я вважаю константами українського стосу.

Культурною і думок українського етносу можливо вважати саме боротьбу за власну державу. якщо перед тиском зовнішньої сили від цього відходять то в напрямку звернення до власного господарства де все підкоряється людині, але після голодомору та колективізації » тоталітарної держави екстравертного уходу в своє власне стає неможливо, тому єдиний традиційно апробований метод це включитися в інституції держави (або обернений варіант спротиву такої держави коли ти включаєшся до традиційного механізму етнічної ідентифікацій церкви як модель «свій-чужий»), відносно включення в державні механізми діє модель тобто я важлива частина, я свій.