Екстрадиція

Екстрадиція

 Проблема злочинності вийшла за національні границі й становить небезпеку не тільки для окремих держав, але й дня всього людства,тому актуальність розгляду даної теми визначається невідкладністю боротьби з міжнародною злочинністю.

Одне з найважливіших міст у цьому співробітництві займає інститут екстрадиції осіб, що зробили злочин.

Екстрадиція (видача злочинців), у міжнародному праві — передача для залучення до відповідальності або для приведення у виконання вироку особи, що скоїла злочин, тією державою, на території якої перебуває злочинець, державі, на території якої був зроблений злочин, або державі, громадянином якої являється злочинець.

Видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами, або багатобічної конвенції. Прикладом такої конвенції є Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року.

Для Конвенції є характерним пошук справедливої рівноваги між потребами, пов’язаними із загальними інтересами суспільства, і вимогами захисту основних прав людини. Саме тому, в інтересах світового суспільства необхідно, щоб особи, яких підозрюють у вчиненні злочинів і які переховуються за кордоном, поставали перед правосуддям.

11 вересня 1997 року для України набула чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. З цього часу Україна визнала для себе обов’язковими положення Конвенції. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі. Видача осіб, які мають в Україні статус біженця: не здійснюється якщо сторона, що надсилає запит, не надасть Україні достатніх гарантій того, що вирок із покаранням у виді смертної кари не буде виконаний в тому випадку, коли правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством держави, що надсилає запит;

У сучасному світі спостерігається тенденція спрощення процедури видачі. Найбільшого прогресу в спрощенні видачі добилися країни члени Європейського союзу, які ввели у відносинах між собою так званий  режим сприяння.

Фактично він припускає автоматичного виконання запиту про передачу передбачуваного злочинця, без перевірки цього запиту з погляду змісту.

Видача злочинців — право держави, але не його обов’язок. Обов’язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.

Процедура видачі починається з напряму однією державою іншому відповідною запиту. Домовленості про здійснення таких процедур часто передбачають, крім оповіщених формальних умов, також якісь умови політичного або фінансового характеру, які не розкриваються.

Умови, за яких особа може бути видана іншій державі зазвичай є різним. Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника.