Екомережа Харківської області

Екомережа Харківської області як складова національної екомережі

Сьогодні проблеми екології стають все більш актуальними. Екологія-наука про закономірність формування і функціонування біологічних систем і їх взаємини з навколишнім середовищем Її ще називають наукою про наше довкілля. Нині, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонічна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне дія життя. Якщо зважати на те, що екосистема — це багатство усього людства, необхідно зазначити, що збереження природного середовища є завданням як кожної людини окремо, гак і усього людства в цілому. Це допоможе зберегти екосистему в нормальному стані і для нас у майбутньому, і для наших нащадків.

Екологічна ситуація в Україні на сьогодні не є задовільною. Не дивлячись на те, що динаміка загального антропогенного тиску на навколишнє середовище в останні роки мас тенденцію до зменшення, рівень техногенного навантаження на довкілля в Україні все ще запишається високим. Можна виділити цілий комплекс екологічних проблем, особливе місце серед яких посідає проблема зменшення біорізноманіття. Людство стає свідком вимирання видів, що може стати найбільшим за всю історію життя на Землі. За останні 400 років на Землі зникло більше видів, ніж за попередні 10 тис. років.

Збереження біорізноманіття є одним з напрямів концепції сталого розвитку, яка передбачає гармонізацію економічної, екологічної та соціальної складових розвитку, революцію суспільства та біосфери і базується на природоохоронних принципах у правління природними системами.

До сучасних методів збереження біорізноманіття належать створення Червоної книги, створення заповідних об’єктів, боротьба з браконьєрством, розвиток природоохоронних технологій в промисловості, сільському господарстві та рибному промислі, розвиток екотуризму, національні й міжнародні програми охорони і відновлення видів і створення екомереж.

Вивчення процесів формування і розвитку екомереж є порівняно молодим і перспективним напрямом сучасних прикладних географічних досліджень. Науковцями вже з’ясовані теоретичні та практичні положення створення майбутньої національної мережі територіальної структури природокористування регіону, об’єктів і територій природу заповідного фонду як основних структурних елементів екомереж, виявлення критеріїв ландшафтно-екологічної оптимізації території; визначення біологічних центрів та буферних зон, шляхів міграції живих організмів, зон найбільшого ландшафтного різноманіття тощо.

Головною метою роботи є вивчення географічних передумов і чинників формування регіональної екологічної мережі, виділення та аналіз її структурно-функціональних елементів, обґрунтування соціально-екологічного значення перспективної екомережі у досліджуваному регіоні.

У відповідності до зазначеної мети були сформульовані та вирішенні наступні завдання:

  • провести аналіз теоретико-методологічних напрацювань і нормативно-правових актів формування і розвитку екомереж, історичних передумов дослідження та становлення елементів регіональної екомережі;
  • дослідити динаміку функціональної та територіально! структур територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
  • обґрунтувати виділення природних ядер і екологічних коридорів як основних елементів перспективної регіональної екомережі та провести їх структурно-функціональний аналіз;
  • оцінити соціально-екологічну роль перспективної регіональної екомережі в регіоні.

Об’єктом дослідження є природні і антропогенні ландшафти, території та об’єкти природно-заповідного фонду Харківської області.

Предметом дослідження є еколого-географічний аналіз особливостей територіальної і функціональної структур перспективної регіональної екологічної мережі.

Методологічною основою дослідження є Міжнародна стратегія сталого розвитку директиви Європейського союзу щодо збереження диких птахів та природних середовищ існування дикої фауни та флори. Резолюція Постійного комітету Бернської конвенції №4 від 1996 року («Перелік зникаючих видів природних середовищ існування, які погребують спеціальних заходів збереження») та Загальноєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, в рамках якої було прийнято рішення про створення Загальноєвропейської екологічної мережі.

Наукова новизна роботи:

  1. Поглиблено теоретико-методологічні засади концепції формування екологічних мереж.
  2. Обґрунтовано виділення основних структурних елементів регіональної екологічної мережі природних ядер, екологічних коридорів, зон відновлення природної рослинності, проведено їх структурно-функціональний аналіз.
  3. Виявлено роль перспективної регіональної екологічної мережі у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття, накреслено шляхи ландшафтно-екологічної оптимізації території за умов функціонування регіональної екомережі; оцінено її соціально — екологічне значення.

Отже, у науковій роботі проаналізовані передумови формування і розвитку регіональної екологічної мережі, обґрунтовано виділення основних природних ядер та екокоридорів, обґрунтовано роль екомережі у збереженні ландшафтного різноманіття, оптимізації природокористування і ландшафтно-екологічної структури території, у створенні комфортних природних умов життєдіяльності населення Тому висновки наукової роботи можуть бути використані дія розробки схеми формування і розвитку регіональні екологічної мережі, формування складових елементів регіональної екологічної мережі — розробки регіональної програми оптимізації природокористування та поліпшення природний умов життєдіяльності населення.