Дослідження правничих джерел слов'янських і сусідніх народів

Дослідження правничих джерел слов’янських і сусідніх народів для виявлення ментальних особливостей

Роль і місце смертної кари та тілесних покарань в суспільстві, час від часу, звертає на себе увагу , як пересічних громадян так і журналістів з науковцями. Саме я вважаю, що вирішення цього питання не тільки проілюструє ментальні особливості правничої думки наших предків, але надасть формально визначений фундамент для будь яких студії до цього питання. Оскільки для більшості дослідників ментальні конструкції і досі ґрунтуються на розповсюджених стереотипах, а не на чітко визначеному науково-методичному апараті Якщо ж стосовно громадян, то вони і поготів керуються в своїх поглядах на цю проблему відносно свого власного досвіду, хисту , культури, тощо: журналісти, як і годиться майстрам формування суспільної думки, ведуть до заздалегідь вирішеного для себе результату, і тільки найбільш професійні-залишають право останнього слова за широким загалом.

Таким чином, завданням цієї принці потрібно вважати:

  1. Дослідження джерел згідно з поставленою проблемою.
  2. Класифікувати правопорушення відносно тих чи інших покарань (мета покарання)
  3. Виробити власну систему аналізу та роботи з правовими пам’ятками (виробити свій алгоритм роботи з статями законів).
  4. Знайти і по можливості узагальнити умови за яких кара не вступає в силу в повному обсязі (тобто особливості поглядів наших предків на той чи інший злочин).
  5. Віднайти ментальні особливості у вигляді цінностей картини світу слов’янських народів, які чітко найшли свій відбиток в правових джерелах Та надзадачею цієї роботи потрібно вважати намагання наблизитися до ментальних констант законсервованих в слов’янському законодавстві, хоча, етнопсихологія і вважає недосяжними, бо вони стоять на забороні знищення національної культури. Та за допомогою ретроспективного методі, аналізу правничих джерел, мені здасться цілком вірогідним деякі з ментальних констант все ж віднайти. Таким чином, поставлена мета, на мою думку, актуальна й досі, тому що одностайного погляду немає. Щодо смертної кари, до сьогодення, одна частина спільноти вважав, що смертна кара повинна залишатися у виключних випадках, як колись «вища міра соціального захисту», а інші, що це протерічить правам людини, які гарантує держава.

Метою цієї роботи, я ставив спробу з’ясувати роль і місце смертної кари та покарання на тіло в вітчизняному законодавстві та в інших слов’янських правничих джерелах, для реконструкції ментальних цінностей притаманних всім слов’янським народам.

Завдяки використанню мною кількісного, якісного методу, я зміг чітко з’ясувати, що за часів Київської Русі смертну кару використали не досить широко близько — 1.57с (від всієї кількості статей за часів Ярослава) та — 2,6-2,7% (від всієї кількості статей за часів Володимира Всеволодовича). її як самостійного покарання в той час майже не існувало. З одного боку Ярослав був проти смертної кари «хай не осудять неповинного, не убивають , але сам використовував її в екстреному разі. Про вбивство. В той же час як видно з пам’яток, ще з поганських часів склалася найстаріша епоха карного права — це епоха кровної помсти Помста — це жадоба відплати за понесену чи завдану кривду, і була вона засобом правового порядку між представниками родів і племені. Ще князь Володимир Великий, за намовою духовних ієрархів, ввів смертну кару, але швидко відмінив її, бо вона не відповідала правничим поглядам суспільства Це не краще, щодо самодисципліни етносу, але це без умовна особливість ментальності Ярослав Мудрий надав кровній помсті характеру державної інституції, апробованої і контрольованої державою. Для виконання «помсти» уже стали потрібними докази злочину через видоків і послухів та очна ставка їх із злочинцем, щоб запобігти наклепу, який карався особливо суворо. Було введено приватноправове відшкодування матеріальних та моральних збитків (годовщина, урок можливо було відкупитися) та публічно-правову кару (віра, продажа, поток). Згодом це привело до зменшення ролі кривавої помсти. В загалі все це дуже добре розкриває історичний характер (ментальність) русичів Не менш цікаво те що не завжди кара вступає в силу н повному обсязі наприклад сі. 114 (де ідеться мова про прелюбодіяв, їм по тогочасним законам потрібно, як жінці гак і її коханцю потрібно урізати носа, але якщо її чоловік не згоден тоді б’є сам, але згідно з принципом приватно державною обвинувачення карається все одне «потім вкинути обох (коханців — мог) собакам»). Що в порівнянні з тим що й у запорожців можливо було замінити приговор (якщо козак був смілива та героїчна людина), або принаймні відкласти бо вбивши братчнка-козака винуватця не завжди страчували, а так би мовити надавали змогу «загинути за Україну..

Під час Литовсько-Руської держави смертну кару використовують в основному, як застережний засіб проти зазіхань на приватну власність (це було наслідуванням західноєвропейських зразків) і якщо в «Правді Руської» — всього 3 стадії передбачають смерть за захист, так чи інакше, честі та гідності особи, роду і тільки 1-а направлена на захист майна, то в Литовську статуті навпаки тільки 1ст. захищає честь та гідність, а всі інші (7-м) власність. В Малоросійських правах смертну кару використовують в основному, як захист гідності людини. Від усієї кількості статей 3,4% передбачали смертну кару.

При віднаходженні ментальних особливостей, завдяки запропонованому нами методові дослідження, ми виявили спільну ментальну константу — прагнення до справедливості, на якій базуються та ментальні цінності, як: релігійні цінності — механізм захисту ментальної константи, цінність честі та гідності, цінність цноти — особа форма приватної власності батька чи чоловіка, і інші загальнолюдські цінності — приватна власність, життя і т.д. Але відношення до закону, який захищає це все неоднозначне Особливо там де він розходиться з ментальною константою розуміння справедливості. Там де він її порушує для слов’ян закон починає втрачати своє значення, як сама цінність, тому що він в цей мас с загрозою зруйнування не тільки картини світу етносу, але й саму ментальну константу на якій ґрунтується ця картина світу . Таким чином, я стверджую, що в нас на Русі с конфлікт між правовою та ментальною культурою. У носіїв ментальної константи справедливості не завжди низька правова культура, як вважається частіш за все. а навпаки дуже великий вплив мас традиційна правова культура. Щоб мене не звинуватили в тенденційності та слов’янофільстві, я провів порівняльний аналіз ще й між слов’янським законодавство та франкським, що за правда за межею ціп роботи, оскільки франки обминають поле мого дослідження. Але, щоб з’ясувати що саме об’єднує слов’янські правничі джерела, їх необхідно на мій погляд порівняти з іншим правничим джерелом, яке походе від іншого етнічного кореня. Опираючись на цей аналіз я можу стверджувати, що V франків основною ментальною цінністю с сам закон, який і стан для них ментальною константою.