Допоки пам’ять в серці не згасає

Допоки пам’ять в серці не згасає

Житницею називали Україну упродовж багатьох століть. Але, по-хижацькі грабуючи її, не давали жити. 1933 рік став найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду подібному тому, що випав тоді на долю України — однієї з найродючіших країн світу.

Люди змушені були пройти через знущання з боку влади, зраду близьких, злиденність та постійний страх. Занадто багато випробувань випало на український народ І моя дослідницька робота про страшний 1933 рік, що отримав в наш час страшну назву — «Голодомор».

Я впевнена, що вже не має людини на Україні, яка б не знала про штучне винищення Українського селянства — Голодомор. Саме тому, вивчаючи історію моєї Батьківщини, в мене зжалося серце, дізнаючись про те, як страждав, вимирав і голодував мій народ. Моя мета — донести всім деталі тих страшних часів не для того, щоб залякати когось, а для того, щоб ті моторошні події 1932 — 1933 років ніколи не повернулися з потойбіччя, і не порушили наш спокій, і не забрати життя мільйонів, як це було колись.

Голод був спланований Й.Сталіним заздалегідь, щоб винищити українське селянство, у якому вбачався оплот націоналізму і приватновласницької психології.

Від голодомору, який нищив українське село у 1933 році, нас віддаляє 74 роки. Ця подія назавжди вкарбувалася в генетичну пам’ять народу, хоч немало людей тепер про неї воліють не згадувати. Однак смутна річниця є достатньою підставою для загострення уваги на згадку року в якому український народ зазнав більших втрат, ніж в будь-який інший рік за всю свою понад тисячну історію.

Звичайних точних цифр трагічно загиблих не знає ніхто, і не дізнається, та все ж статистика говорить, що найбільша смертність припадає на червень 1933 р.

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б) під тиском Молотова ухвалює постанову «Про посилення хлібозаготівель», яка поклала початок вимирання українського селянства.

Селяни вмирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Газети захлиналися повідомленнями про успіхи соціалістичної індустріалізації, репортажами про звитяжну працю на колгоспних ланах. Жахливі подробиці про голодомор. які інколи потрапляли в закордонну пресу, оголошувалися злісними вигадками буржуазної пропаганди. Слово «голод» заборонялося вживати навіть в документах партійних комітетів, які мали гриф «цілком таємно».

В серпні 1932 року був прийнятий закон «Про три колоски», який передбачав смертну кару за крадіжку «соціалістичної власності».

За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце: за три місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національною університету ім. В.Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності з 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.

Кажуть, що смерть однієї людини — це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів — це статистика. Жахлива статистика. Світ мав би розколотися надвоє, сонце перестало б світати, земля перевернулася б від того, що було на початку 1930-х.

Кажуть, що історії властиво повторюватися. Моя робота була маленьким закликом до тих, хто будує майбутнє. Я вважаю, що наша мета не допустити жахливих повторень у майбутньому. Наше — завдання, щоб таких трагедій ніколи більше не було.

Не може бути справедливості та щастя на муках і смерті. І досі ще болить незаживаюча рана мільйонних втрат, ще й досі хворобливо запалюється пам’ять тих, що дивом залишилися в живих після того жахливого року. Україна до цього часу змиває кров безвинних жертв, оплакуючи своїх синів і доньок. Дуже багато горя прийшлося винести нашому народові, який, як ніхто інший, заслужив право на велике й безмірне щастя.

І нові покоління українського народу в незалежній Україні шанобливо будуть згадувати імена тих, хто дав можливість жиги вільно в демократичній державі.