Богодарівська берегиня

Богодарівська берегиня

На території нашої сільської ради поблизу с. Богодарівка є поле, серед якого знаходиться курган-поховання. На цьому кургані, ніби воїн прикордонник скот, кам’яна скульптура, силует якої нагадує жінку «Бабу» — Так називають її в селі, від неї ж отримало назву й поле.

Курган — могила Баба знаходиться на північній захід від села Богодарівка, на відстані 1,8 км на північний захід від мосту через р. Середню Балаклійку , що в с. Богодарівка. Відносна висота кургану 4 м, по краю кургану добре зберігся рів. Могила Баба була домінуючою висотою і добре укріпленою точкою для оборони. Знаходиться курган на вододілі балки Байрак та долини р. Сонка, на правому березі р. Середня Балаклійка

Найкращий під’їзд до кургану з Богодарівки з боку МТФ  в кілометрі від них коло посадки і розміщений курган.

Курган з бабою був зареєстрований у 1977 році разом з іншими археологічними пам’яткам нашого краю видатними українськими археологами зі світовим ім’ям Б.А. Шрамко та В.Г. Боробуліним.

На превеликий жаль, ці огляди робились в авральному порядку ; цей курган і був взятий під охорону наказом № 13 від 12.01.1981 р., хоча належна увага йому не була приділена, як і не був наданий реальний захист.

За археологічними й писемними джерелами, язичники — половці не були їхніми  авторами. Тож звідки і від кого вони їх запозичили. Як свідчить «Короткий словник давньоруської міфології» Сергія Плачини : Баба — це одна з найстародавніших і найбільших божеств про українців кам’яного віку і давніх українців палеоліту , неоліту та бронзового віку. Вона була богинею життя, родючості, здоров’я і мисливства.

Культ Баби особливого поширення набув в епоху матріархату, коли на високих берегах річок Центральної України було встановлено чимало капиць богині. На честь Баби приносилися жертви тварин, підтримувався жертовний вогонь, влаштовувалися ритуальні танці мисливців і воїнів.

Статую «бабу», найімовірніше, створили скіфи, адже всі наявні ознаки  шапка. Молитовне положення рук на грудях, зображення фігури взагалі у скіфському стилі тощо свідчать, що часом її створення було V- IV тис. до н.е. Висічена вона була з піщанику, який можна у достатній кількості зустріти по урвищах Шевченківщини . Оформлення статуї досить реалістичне і не позбавлене естетичного смаку як у зображенні жінки , так і цариці й богині — матері. На спині статуї була висічена тамга-родовий знак Племені сарматів III- ст.. до н.е, — IV ст.. до н.е., які правили в цій області.

Знак цей має класичну форму тризуба , який був поширений серед автором Північного Причорномор’я ще з VII тис. до н.е., адже і наш район 10 пишатися з того, що ця територія у давнину на межах помічалась цим знаком. Виникає питання хто конкретно виготовляв кам’яні статуї, які в науці називають ловецькими? Чи були це самі половці?. До сьогоднішнього дня існує проблема авторського права.

Цей курган із бабою, вочевидь, довго функціонував як культурно — релігійний центр , адже його зовнішні контури обведені ровом, які відмежовували  «святу землю» від зовнішнього світу.

Доброму збереженню рову можна завдячувати як завдяки тому , що на цих землях довго жили яси — нащадки сарматів приблизно до XIV ст.., а також і даму, що наступні народи так чи інакше використовували цей курган з бабою як культовий центр.

Отже поза всяким сумнівом цей «ідол» є не що інше, як скульптурне зображення богині родючості та здоров’я слов’ян дохристиянської пори.

У VIII-III ст. до н. е. на території Харківщини густо поселенні землеробські скіфські племена . Можна припустити, що і вони прожили на берегах р. Великий Бурлук.

Кургани так називають поховання заможних скіфів. Скіфи мешкали в нашому селі дві з половиною тисячі років тому. Вони на високих курганах встановлювали кам’яні статуї  «баби» як символ культу предків.

Ще до кінця XX століття кам’яні баби повсюди зустрічались в степовій і частково в лісостеповій зонах південна — східної і південної частини України . То ж не дивно, що  «половецька баба» з-під Богодарівки є не єдиною на території Шевченківіцини. Гак, приміром, серед жителів сучасної Раївки існує легенда про те, що річка Баба отримала свою назву від кам’яної скульптури за іншою версією — від трьох скульптур, що стояли на одній з могил на лівому березі річки до початку XX століття ; проте ніхто не знає, де вона поділася . Легенди підтверджують і архівні дані . Так у документі «Экономико- географическое описание свободы Волоской Балаклейки» згадується курган під назвою Баба, що знаходиться неподалік шляху з Чугуєва на Ізюм. Цілком можливо, що саме від цього кургану пішли назви Бабина долина і Баба.

Отже, з упевненістю можна сказати, що Богодарівській кам’яній скульптурі кілька тисяч років. Але всі ці версії потребують археологічних підтверджень.

Боги не умирають. Смертельне їх матеріальне проявлення. Скульптурне зображення скіфо — половецьких богів доживають останні роки.

Вчені до сих пір не змогли розгадати загадку половецьких кам’яних статуй. Незрозуміле дратує. Дворяни в XIX столітті звозили кам’яних богів у свої маєтки. Установлювали в садках чи біля воріт. Раніше одинокі та парні стояли вони в чапащних — травами та квітами степах і кожний подорожній , який проходив мимо, приносив жертву в дар богам.